Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Then Job answered,
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
“Truly I know that it is so, but how can man be just with God?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
If he is pleased to contend with him, he can’t answer him one time in a thousand.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
God is wise in heart, and mighty in strength. Who has hardened himself against him and prospered?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
He removes the mountains, and they don’t know it, when he overturns them in his anger.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
He shakes the earth out of its place. Its pillars tremble.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
He commands the sun and it doesn’t rise, and seals up the stars.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
He alone stretches out the heavens, and treads on the waves of the sea.
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
He makes the Bear, Orion, and the Pleiades, and the rooms of the south.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
He does great things past finding out; yes, marvelous things without number.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Behold, he goes by me, and I don’t see him. He passes on also, but I don’t perceive him.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Behold, he snatches away. Who can hinder him? Who will ask him, ‘What are you doing?’
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
“God will not withdraw his anger. The helpers of Rahab stoop under him.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
How much less will I answer him, and choose my words to argue with him?
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Though I were righteous, yet I wouldn’t answer him. I would make supplication to my judge.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
If I had called, and he had answered me, yet I wouldn’t believe that he listened to my voice.
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
For he breaks me with a storm, and multiplies my wounds without cause.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
He will not allow me to catch my breath, but fills me with bitterness.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
If it is a matter of strength, behold, he is mighty! If of justice, ‘Who,’ says he, ‘will summon me?’
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Though I am righteous, my own mouth will condemn me. Though I am blameless, it will prove me perverse.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
I am blameless. I don’t respect myself. I despise my life.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
“It is all the same. Therefore I say he destroys the blameless and the wicked.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
If the scourge kills suddenly, he will mock at the trial of the innocent.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
The earth is given into the hand of the wicked. He covers the faces of its judges. If not he, then who is it?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
“Now my days are swifter than a runner. They flee away. They see no good.
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
They have passed away as the swift ships, as the eagle that swoops on the prey.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
If I say, ‘I will forget my complaint, I will put off my sad face, and cheer up,’
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
I am afraid of all my sorrows. I know that you will not hold me innocent.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
I will be condemned. Why then do I labor in vain?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
If I wash myself with snow, and cleanse my hands with lye,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
yet you will plunge me in the ditch. My own clothes will abhor me.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
For he is not a man, as I am, that I should answer him, that we should come together in judgment.
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
There is no umpire between us, that might lay his hand on us both.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Let him take his rod away from me. Let his terror not make me afraid;
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
then I would speak, and not fear him, for I am not so in myself.
