Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Then answered Job, and said,
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
Truly I know that it is so: and how could a mortal be righteous before God?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
If he were desirous to enter into a contest with him, he could not give him one answer out of a thousand.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
He is wise of heart, and mighty in strength: who hath hardened himself against him, and escaped unscathed?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
[He it is] who removeth mountains, and they know it not, yea, when he overturneth them in his anger;
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
Who shaketh the earth loose out of her place, that her pillars tremble;
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
Who speaketh to the sun, and he shineth not, and around the stars he placeth a seal;
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
Who spread out the heavens by himself alone, and treadeth upon the hillocks of the sea;
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
Who made the Bear, Orion, and the Pleiades, and the chambers the south;
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
Who doth great things which are quite unsearchable, and wonders which are quite without number.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Lo, were he to go past by me, I should not see him; and were he to pass along, I should not perceive him.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Behold, were he to snatch aught away, who could hold him back? who would say unto him, What dost thou?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
God will not withdraw his anger: beneath him sink down the helpers of the proud.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
How much less then could I answer him, and select my words [to contend] with him?
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Whom, were I even righteous, I could not answer? to him that condemneth me I could [only] make supplication.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
Or were I to call, and he would answer me, I could yet not believe that he would give ear unto my voice—
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
He that bruiseth me with [his] tempest, and multiplieth my wounds without a cause.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
He suffereth me not to recover my breath; but feedeth me overmuch with bitter things.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
If it regard strength, lo, he is the powerful; and if justice, who will cite him for me to appear?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
If I were righteous even, my own mouth would condemn me: were I innocent, it would still prove me perverse.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
I am innocent; I will not have regard for myself: I will despise my life.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
One thing is [certain], therefore have I said it, The innocent and the wicked he bringeth to their end.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
If a scourge should slay suddenly, he will mock at the trial of the guiltless.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
Is a land given up into the hand of the wicked? he covereth the faces of its judges: if this be not the truth, who is it then?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
And my days pass swifter than a runner: they flee away, they see no happiness,
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
They hasten along like pirate ships: like the eagle that stoopeth down upon his food.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
If I say, I will forget my complaint, I will leave off my sorrowful countenance, and recover my cheerfulness:
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
O then would I be in dread of all my pains; I know that thou wilt not declare me innocent.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
I must ever be guilty: why then should I fatigue myself for nought?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
If I were to wash myself in snow-water, to cleanse myself in the purity of my hands:
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
Even then wouldst thou plunge me in the ditch, that my own clothes would render me abhorred.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
For he is not a man, like me, that I could answer him, that we should enter together into a contest.
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
There is no one who can decide between us, who could lay his hand upon us both.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Let him but remove from me his rod, and let not his dread terrify me:
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Then would I speak, and not fear him; for the like I feel not within me.
