Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Then Job answered and said,
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
I know it is so of a truth: but how should man be just with El?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
If he will contend with him, he cannot answer him one of a thousand.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
He is wise in heart, and mighty in strength: who hath hardened himself against him, and hath prospered?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
Which removeth the mountains, and they know not: which overturneth them in his anger.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
Which shaketh the earth out of her place, and the pillars thereof tremble.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
Which commandeth the sun, and it riseth not; and sealeth up the stars.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
Which alone spreadeth out the heavens, and treadeth upon the waves of the sea.
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
Which maketh Arcturus, Orion, and Pleiades, and the chambers of the south.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
Which doeth great things past finding out; yea, and wonders without number.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Lo, he goeth by me, and I see him not: he passeth on also, but I perceive him not.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Behold, he taketh away, who can hinder him? who will say unto him, What doest thou?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Eloah will not withdraw his anger, the proud helpers do stoop under him.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
How much less shall I answer him, and choose out my words to reason with him?
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Whom, though I were righteous, yet would I not answer, but I would make supplication to my judge.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
If I had called, and he had answered me; yet would I not believe that he had hearkened unto my voice.
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
For he breaketh me with a tempest, and multiplieth my wounds without cause.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
He will not suffer me to take my breath, but filleth me with bitterness.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
If I speak of strength, lo, he is strong: and if of judgment, who shall set me a time to plead?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
If I justify myself, mine own mouth shall condemn me: if I say, I am perfect, it shall also prove me perverse.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
Though I were perfect, yet would I not know my soul: I would despise my life.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
This is one thing, therefore I said it, He destroyeth the perfect and the wicked.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
If the scourge slay suddenly, he will laugh at the trial of the innocent.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
The earth is given into the hand of the wicked: he covereth the faces of the judges thereof; if not, where, and who is he?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
Now my days are swifter than a post: they flee away, they see no good.
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
They are passed away as the swift ships: as the eagle that hasteth to the prey.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
If I say, I will forget my complaint, I will leave off my heaviness, and comfort myself:
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
I am afraid of all my sorrows, I know that thou wilt not hold me innocent.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
If I be wicked, why then labour I in vain?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
If I wash myself with snow water, and make my hands never so clean;
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
Yet shalt thou plunge me in the ditch, and mine own clothes shall abhor me.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
For he is not a man, as I am, that I should answer him, and we should come together in judgment.
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
Neither is there any daysman betwixt us, that might lay his hand upon us both.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Let him take his rod away from me, and let not his fear terrify me:
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Then would I speak, and not fear him; but it is not so with me.
