Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Men Job svarede og sagde:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
Sandelig, jeg ved, at det er saaledes; og hvorledes skulde et Menneske være retfærdigt for Gud?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
Om det har Lyst til at trætte med ham, kan det ikke svare ham til et af tusinde.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
Han er viis af Hjerte og stærk af Kraft; hvo forhærdede sig imod ham og havde Fred?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
han, som flytter Bjergene, inden de mærke til det, han, som omkaster dem i sin Vrede;
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
han, som bevæger Jorden fra dens Sted, og dens Piller bæve;
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
han, som taler til Solen, og den gaar ikke op, og som sætter Segl for Stjernerne;
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
han er ene den, som udbreder Himmelen, og som træder paa Havets Bølger;
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
han, som gjorde Bjørnen, Orion, og Syvstjernen og Stjernekamrene imod Syden;
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
han, som gør store Ting, saa de ikke staa til at ransage, og underlige Ting, saa der ikke er Tal derpaa!
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Se, han gaar forbi mig, og jeg ser ham ikke, og han farer frem, og jeg mærker ham ikke.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Se, han griber, hvo kan faa ham til at give igen? hvo vil sige til ham: Hvad gør du?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Gud kalder ikke sin Vrede tilbage; de, som ville hjælpe den hovmodige, maatte bøje sig under ham.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
Langt mindre skulde jeg kunne svare ham, vælge mine Ord over for ham.
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Thi om jeg end var retfærdig, kunde jeg ikke svare; jeg maatte bede om Naade hos min Dommer.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
Om jeg end kaldte, og han svarede mig, da kunde jeg dog ikke tro, at han vilde bøje Øren til min Røst.
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
Thi han vilde sønderknuse mig med en Storm og gøre mig mange Saar uden Aarsag.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
Han vilde ikke tilstede mig at drage min Aande, men mætte mig med Bitterheder.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
Kom det an paa den stærkes Kraft, siger han: „Se her!” og kom det an paa Ret: „Hvo stævner mig?”
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Var jeg end retfærdig, saa skulde dog min Mund dømme mig at have Uret; var jeg end skyldfri, da skulde han dog forvende min Sag.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
Jeg er skyldfri, men jeg kender ikke mig selv; jeg foragter mit Liv.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
Det kommer ud paa eet! Derfor sagde jeg: Han udrydder den uskyldige med den skyldige.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
Dræber Svøben hastelig, da spotter han de uskyldiges Prøvelse.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
Et Land bliver givet i en ugudeligs Haand; han tilhyller dets Dommers Ansigt; gør han det ikke, hvo gør det da?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
Og mine Dage have været lettere end en Løber; de flyede bort, de have ikke set det gode.
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
De ere fremfarne som ilende Skibe, som en Ørn, der flyver efter Spise.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
Naar jeg siger: Jeg vil glemme min Klage, jeg vil lade mit Ansigts sorrigfulde Mine fare og vederkvæge mig,
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
da maa jeg frygte for alle mine Smerter; jeg ved, at du lader mig ikke være uskyldig.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
Jeg skal jo være skyldig! hvorfor skulde jeg da forgæves gøre mig Møje?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
Om jeg end toede mig med Snevand og rensede mine Hænder med Sæbe,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
da vilde du dog dyppe mig ned i Pølen, saa mine Klæder vilde væmmes ved mig.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
Thi han er ikke en Mand som jeg, at jeg kunde svare ham, at vi kunde møde med hinanden for Dommen.
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
Der er ingen, som kan skille Trætten ad imellem os, og som kan lægge sin Haand paa os begge.
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Han borttage sit Ris fra mig, og hans Rædsel forfærde mig ikke!
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Da vilde jeg tale og ikke frygte for ham; thi jeg er ikke af den Slags, det ved jeg med mig selv.
