Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
Job progovori i reče:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
“Zaista, dobro ja znadem da je tako: kako da pred Bogom čovjek ima pravo?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
Ako bi se tkogod htio prÓeti s njime, odvratio mu ne bi ni jednom od tisuću.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
Srcem on je mudar, a snagom svesilan, i tko bi se njemu nekažnjeno opro?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
On brda premješta, a ona to ne znaju, u jarosti svojoj on ih preokreće.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
Pokreće on zemlju sa njezina mjesta, iz temelja njene potresa stupove.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
Kad zaprijeti suncu, ono se ne rađa, on pečatom svojim i zvijezde pečati.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
Jedini on je nebesa razapeo i pučinom morskom samo on hodao.
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
Stvorio je Medvjede i Oriona, Vlašiće i zvijezđa na južnome nebu.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
Tvorac on je djela silnih, nepojmljivih čudesa koja se izbrojit' ne mogu.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Ide pored mene, a ja ga ne vidim; evo, on prolazi - ja ga ne opažam.
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Ugrabi li što, tko će mu to priječit, i tko ga pitat smije: 'Što si učinio?'
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Bog silni srdžbu svoju ne opoziva: pred njim poniču saveznici Rahaba.
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
Pa kako onda da njemu odgovorim, koju riječ da protiv njega izaberem?
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
I da sam u pravu, odvratio ne bih, u suca svojega milost bih molio.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
A kad bi se na zov moj i odazvao, vjerovao ne bih da on glas moj sluša.
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
Jer, za dlaku jednu on mene satire, bez razloga moje rane umnožava.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
Ni časa jednoga predahnut' mi ne da, nego mene svakom gorčinom napaja!
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
Ako je na snagu - tÓa on je najjači! Ako je na pravdu - tko će njega na sud?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Da sam i prav, usta bi me osudila, da sam i nevin, zlim bi me proglasila.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
A jesam li nevin? Ni sam ne znam više, moj je život meni sasvim omrzao!
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
Jer, to je svejedno; i zato ja kažem: nevina i grešnika on dokončava.
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
I bič smrtni kad bi odjednom ubijo ... ali on se ruga nevolji nevinih.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
U zemlji predanoj u šake zlikovaca, on oči sucima njezinim zastire. Ako on to nije, tko je drugi onda?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
Od skoroteče su brži moji dani, bježe daleko, nigdje dobra ne videć.'
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
K'o čamci od rogoza hitro promiču, k'o orao na plijen kada se zaleti.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
Kažem li: zaboravit ću jadikovku, razvedrit ću lice i veseo biti,
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
od mojih me muka groza obuzima, jer znadem da me ti ne držiš nevinim.
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
Ako li sam grešan, tÓa čemu onda da zalud mučim sebe.
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
Kad bih i sniježnicom sebe ja isprao, kad bih i lugom ruke svoje umio,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
u veću bi me nečist opet gurnuo, i moje bi me se gnušale haljine!
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
Nije čovjek k'o ja da se s njime pravdam i na sud da idem s njim se parničiti.
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
Niti kakva suca ima među nama da ruke svoje stavi na nas dvojicu,
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
da šibu njegovu od mene odmakne, da užas njegov mene više ne plaši!
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Govorit ću ipak bez ikakva straha, jer ja nisam takav u svojim očima!
