Йов 9
1 А Йов відповів та й сказав:
А Иов в отговор рече:
2 Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
Наистина зная, че това е така, Но как ще се оправдае човек пред Бога?
3 Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
Ако поиска да се съди с Него, Не може да му отговори за едно от хиляда.
4 Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
Мъдро сърце и мощна сила има Бог; Кой, като е упорствувал против Него, е благоденствувал?
5 Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
Той премества планините и те не усещат Когато ги е превърнал в гнева Си.
6 Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
Той поклаща земята от мястото й, Тъй щото и стълбовете й треперят.
7 Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
Той заповядва на слънцето, и не изгрява; И туря под печат звездите.
8 Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
Той сам простира небесата, И стъпва на морските вълни.
9 Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
Той прави съзвездията - Мечката, Ориона и Плеядите, И скритите пространства на юг.
10 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
Той прави велики и неизследими дела. И безбройни чудеса.
11 Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
Ето, минава край мене, и не Го виждам; Преминава и не Го съглеждам;
12 Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
Ако грабна плячка, кой ще Му забрани? Кой ще Му рече: Що правиш?
13 Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
Ако Бог не оттегли гнева Си, Горделивите помощници се повалят под Него!
14 що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
Колко по-малко бих могъл аз да Му отговоря И да избера думите си, за да разисквам с Него!
15 я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
Комуто, и праведен ако бях, не можех отговори, Но щях да повярвам, че е послушал гласа ми.
16 Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
Ако извиках, и ми отговореше, Не щях да повярвам, че е послушал гласа ми.
17 Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
Защото ме смазва с вихрушка, И умножава раните ми без причина.
18 Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
Не ме оставя да си отдъхна, Но ме насища с горчивини.
19 Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
Ако е дума за силата на мощните; Ето ме! Би казал Той; И ако за съд, би казал: Кой ще Ми определи време да съдя?
20 Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
Даже ако бях праведен, осъдили ме биха собствените ми уста; Ако бях непорочен, Той би ме показал опърничав.
21 Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
Макар да бях непорочен, не бих зачитал себе си, Презрял бих живота си.
22 Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
Все едно е; затова казвам: Той погубва и непорочния и нечестивия,
23 Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
Ако бичът Му убива внезапно, Той се смее при изпитанията на невинните.
24 У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
Земята е предадена в ръцете на нечестивите; Той покрива лицата на съдиите; Ако не, тогава кой е, който прави това?
25 А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
А моите дни са по-бързи от бързоходец; Бягат без да видят добро;
26 промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
Преминаха като леки кораби, Като орел, който се спуща върху лова.
27 Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
Ако река: Ще забравя оплакването си, Ще оставя желанието си, и ще се утеша.
28 то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
В ужас съм от всичките си скърби Зная, че Ти няма да ме имаш за невинен;
29 Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
Нечестив ще се считам; Защо, прочее, да се трудя напразно?
30 Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
Ако се умия със снежна вода, И очистя със сапун ръцете си,
31 то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
Ти пак ще ме хвърлиш в тинята, Така щото и самите ми дрехи ще се гнусят от мене.
32 Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
Защото Той не е човек, както съм аз, та да Му отговоря И да дойдем заедно на съд.
33 поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
Няма посредник помежду ни, Който да тури ръката си върху двама ни,
34 Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
Нека оттегли от мене тоягата Си, И ужасът Му да не ме уплашва.
35 тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
Тогава ще говоря, и няма да се боя от Него; Защото в себе си не съм така уплашен.
