Йов 8
1 І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав:
Билдад дин Шуах а луат кувынтул ши а зис:
2 „Аж доки ти бу́деш таке тереве́нити? І доки слова́ твоїх уст будуть вітром бурхли́вим?
„Пынэ кынд врей сэ ворбешть астфел ши пынэ кынд вор фи кувинтеле гурий тале ка ун вынт путерник?
3 Чи Бог скри́влює суд, і хіба Всемогу́тній викри́влює правду?
Оаре ва рэстурна Думнезеу дрептул? Сау ва рэстурна Чел Атотпутерник дрептатя?
4 Якщо твої діти згріши́ли Йому, то Він їх віддав в руку їх беззако́ння!
Дакэ фиий тэй ау пэкэтуит ымпотрива Луй, й-а дат пе мына пэкатулуй.
5 Якщо ти зверта́тися будеш до Бога, і бу́деш блага́ти Всемогу́тнього,
Дар ту, дакэ алерӂь ла Думнезеу, дакэ роӂь пе Чел Атотпутерник,
6 якщо чистий ти та безневи́нний, — то тепер Він тобі Свою милість пробу́дить, і напо́внить оселю твою справедли́вістю,
дакэ ешть курат ши фэрэ приханэ, атунч, негрешит, Ел ва вегя асупра та ши ва да ынапой феричиря локуинцей тале невиновате.
7 і хоч твій поча́ток нужде́нний, але́ твій кінець буде ве́льми великий!
Векя та пропэшире ва фи микэ фацэ де чя де май тырзиу.
8 Поспитай в покоління давні́шого, і міцно збагни́ батьків їхніх, —
Ынтрябэ пе чей дин нямуриле трекуте ши я аминте ла пэцания пэринцилор лор.
9 бо ми ж учора́шні, й нічо́го не знаєм, бо тінь — наші дні на землі, —
Кэч ной сунтем де ерь ши ну штим нимик, зилеле ноастре пе пэмынт ну сунт декыт о умбрэ.
10 отож вони на́вчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойо́го слова́ подаду́ть:
Ей те вор ынвэца, ыць вор ворби ши вор скоате дин инима лор ачесте кувинте:
11 Чи папі́рус росте без болота? Чи росте очере́т без води?
‘Креште папура фэрэ балтэ? Креште трестия фэрэ умезялэ?’
12 Він іще в доспіва́нні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіля́ку траву:
Фиинд ынкэ верде ши фэрэ сэ се тае, еа се усукэ май репеде декыт тоате ербуриле.
13 отакі то доро́ги всіх тих, хто забува́є про Бога! І згине надія безбожного,
Аша се ынтымплэ тутурор челор че уйтэ пе Думнезеу, ши нэдеждя челуй нелеӂюит ва пери.
14 бо його споді́вання — як те павути́ння, і як дім павукі́в — його певність
Ынкредеря луй есте здробитэ, ши сприжинул луй есте о пынзэ де пэянжен.
15 На свій дім опира́ється, та не встоїть, тримається міцно за ньо́го, — й не вде́ржиться він.
Се бизуеште пе каса луй, дар ну есте таре; се принде де еа, дар ну цине.
16 Він зеленіє на сонці, й галу́зки його випина́ються понад садка́ його, —
Кум дэ соареле, ынверзеште, ышь ынтинде рамуриле песте грэдина са,
17 на купі каміння сплело́ся коріння його, воно між камі́ння вросло́:
ышь ымплетеште рэдэчиниле принтре петре, пэтрунде пынэ ын зидурь.
18 Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його́: тебе я не бачило!
Дар, дакэ-л смулӂь дин локул ын каре стэ, локул ачеста се ляпэдэ де ел ши зиче: ‘Ну штиу сэ те фи куноскут вреодатэ!’
19 Така радість дороги його, а з по́роху інші ростуть.
Ятэ, аша сунт десфэтэриле пе каре и ле адук кэиле веций луй; апой дин ачелашь пэмынт рэсар алций дупэ ел.
20 Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за ру́ку злочи́нців,
Ну, Думнезеу ну ляпэдэ пе омул фэрэ приханэ ши ну окротеште пе чей рэй.
21 аж напо́внить уста́ твої сміхом, а губи твої — криком радости...
Ба ынкэ, Ел ыць умпле гура ку стригэте де букурие, ши бузеле ку кынтэрь де веселие.
22 Твої ненави́сники в сором зодя́гнуться, і намету безбожних не буде!“
Врэжмаший тэй вор фи акопериць де рушине, яр кортул челор рэй ва пери.”
