Йов 8
1 І заговорив шух'я́нин Білда́д та й сказав:
| فَأَجَابَ بِلْدَدُ ٱلشُّوحِيُّ وَقَالَ: | ١ |
2 „Аж доки ти бу́деш таке тереве́нити? І доки слова́ твоїх уст будуть вітром бурхли́вим?
| «إِلَى مَتَى تَقُولُ هَذَا، وَتَكُونُ أَقْوَالُ فِيكَ رِيحًا شَدِيدَةً؟ | ٢ |
3 Чи Бог скри́влює суд, і хіба Всемогу́тній викри́влює правду?
| هَلِ ٱللهُ يُعَوِّجُ ٱلْقَضَاءَ، أَوِ ٱلْقَدِيرُ يَعْكِسُ ٱلْحَقَّ؟ | ٣ |
4 Якщо твої діти згріши́ли Йому, то Він їх віддав в руку їх беззако́ння!
| إِذْ أَخْطَأَ إِلَيْهِ بَنُوكَ، دَفَعَهُمْ إِلَى يَدِ مَعْصِيَتِهِمْ. | ٤ |
5 Якщо ти зверта́тися будеш до Бога, і бу́деш блага́ти Всемогу́тнього,
| فَإِنْ بَكَّرْتَ أَنْتَ إِلَى ٱللهِ وَتَضَرَّعْتَ إِلَى ٱلْقَدِيرِ، | ٥ |
6 якщо чистий ти та безневи́нний, — то тепер Він тобі Свою милість пробу́дить, і напо́внить оселю твою справедли́вістю,
| إِنْ كُنْتَ أَنْتَ زَكِيًّا مُسْتَقِيمًا، فَإِنَّهُ ٱلْآنَ يَتَنَبَّهُ لَكَ وَيُسْلِمُ مَسْكَنَ بِرِّكَ. | ٦ |
7 і хоч твій поча́ток нужде́нний, але́ твій кінець буде ве́льми великий!
| وَإِنْ تَكُنْ أُولَاكَ صَغِيرَةً فَآخِرَتُكَ تَكْثُرُ جِدًّا. | ٧ |
8 Поспитай в покоління давні́шого, і міцно збагни́ батьків їхніх, —
| «اِسْأَلِ ٱلْقُرُونَ ٱلْأُولَى وَتَأَكَّدْ مَبَاحِثَ آبَائِهِمْ، | ٨ |
9 бо ми ж учора́шні, й нічо́го не знаєм, бо тінь — наші дні на землі, —
| لِأَنَّنَا نَحْنُ مِنْ أَمْسٍ وَلَا نَعْلَمُ، لِأَنَّ أَيَّامَنَا عَلَى ٱلْأَرْضِ ظِلٌّ. | ٩ |
10 отож вони на́вчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойо́го слова́ подаду́ть:
| فَهَلَّا يُعْلِمُونَكَ؟ يَقُولُونَ لَكَ، وَمِنْ قُلُوبِهِمْ يُخْرِجُونَ أَقْوَالًا قَائِلِينَ: | ١٠ |
11 Чи папі́рус росте без болота? Чи росте очере́т без води?
| هَلْ يَنْمِي ٱلْبَرْدِيُّ فِي غَيْرِ ٱلْغَمَقَةِ، أَوْ تَنْبُتُ ٱلْحَلْفَاءُ بِلَا مَاءٍ؟ | ١١ |
12 Він іще в доспіва́нні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіля́ку траву:
| وَهُوَ بَعْدُ فِي نَضَارَتِهِ لَمْ يُقْطَعْ، يَيْبَسُ قَبْلَ كُلِّ ٱلْعُشْبِ. | ١٢ |
13 отакі то доро́ги всіх тих, хто забува́є про Бога! І згине надія безбожного,
| هَكَذَا سُبُلُ كُلِّ ٱلنَّاسِينَ ٱللهَ، وَرَجَاءُ ٱلْفَاجِرِ يَخِيبُ، | ١٣ |
14 бо його споді́вання — як те павути́ння, і як дім павукі́в — його певність
| فَيَنْقَطِعُ ٱعْتِمَادُهُ، وَمُتَّكَلُهُ بَيْتُ ٱلْعَنْكَبُوتِ! | ١٤ |
15 На свій дім опира́ється, та не встоїть, тримається міцно за ньо́го, — й не вде́ржиться він.
| يَسْتَنِدُ إِلَى بَيْتِهِ فَلَا يَثْبُتُ. يَتَمَسَّكُ بِهِ فَلَا يَقُومُ. | ١٥ |
16 Він зеленіє на сонці, й галу́зки його випина́ються понад садка́ його, —
| هُوَ رَطْبٌ تُجَاهَ ٱلشَّمْسِ وَعَلَى جَنَّتِهِ تَنْبُتُ خَرَاعِيبُهُ. | ١٦ |
17 на купі каміння сплело́ся коріння його, воно між камі́ння вросло́:
| وَأُصُولُهُ مُشْتَبِكَةٌ فِي ٱلرُّجْمَةِ، فَتَرَى مَحَلَّ ٱلْحِجَارَةِ. | ١٧ |
18 Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його́: тебе я не бачило!
| إِنِ ٱقْتَلَعَهُ مِنْ مَكَانِهِ، يَجْحَدُهُ قَائِلًا: مَا رَأَيْتُكَ! | ١٨ |
19 Така радість дороги його, а з по́роху інші ростуть.
| هَذَا هُوَ فَرَحُ طَرِيقِهِ، وَمِنَ ٱلتُّرَابِ يَنْبُتُ آخَرُ. | ١٩ |
20 Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за ру́ку злочи́нців,
| «هُوَذَا ٱللهُ لَا يَرْفُضُ ٱلْكَامِلَ، وَلَا يَأْخُذُ بِيَدِ فَاعِلِي ٱلشَّرِّ. | ٢٠ |
21 аж напо́внить уста́ твої сміхом, а губи твої — криком радости...
| عِنْدَمَا يَمْلَأُ فَاكَ ضَحِكًا، وَشَفَتَيْكَ هُتَافًا، | ٢١ |
22 Твої ненави́сники в сором зодя́гнуться, і намету безбожних не буде!“
| يَلْبَسُ مُبْغِضُوكَ خِزْيًا، أَمَّا خَيْمَةُ ٱلْأَشْرَارِ فَلَا تَكُونُ». | ٢٢ |
