Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Ciertamente tiempo determinado tiene el hombre sobre la tierra; y sus días son como los días del jornalero.
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
Como el siervo desea la sombra, y como el jornalero espera su trabajo:
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
Así poseo yo los meses de vanidad, y las noches del trabajo me dieron por cuenta.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
Cuando estoy acostado, digo: ¿Cuándo me levantaré? Y mide mi corazón la noche, y estoy harto de devaneos hasta el alba.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
Mi carne está vestida de gusanos, y de terrones de polvo: mi piel rompida y abominable.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
Mis días fueron más ligeros, que la lanzadera del tejedor; y fenecieron sin esperanza.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Acuérdate que mi vida es un viento; y que mis ojos no volverán para ver el bien.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Los ojos de los que [ahora] me ven, nunca más me verán: tus ojos serán sobre mí, y dejaré de ser.
La nube se acaba, y se va: así es el que desciende al sepulcro, que nunca más subirá. (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
No tornará más a su casa, ni su lugar le conocerá más.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Por tanto yo no detendré mi boca, mas hablaré con la angustia de mi espíritu, y quejarme he con la amargura de mi alma.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
¿Soy yo la mar, o alguna ballena que me pongas guardia?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
Cuando digo: Mi cama me consolará, mi cama me quitará mis quejas:
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Entonces me quebrantarás con sueños, y me turbarás con visiones.
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
Y mi alma tuvo por mejor el ahogamiento; y la muerte más que a mis huesos.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
Abominé la vida, no quiero vivir para siempre: déjame, pues que mis días son vanidad.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
¿Qué es el hombre para que le engrandezcas, y que pongas sobre él tu corazón;
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
Y que le visites todas las mañanas, y todos los momentos le pruebes?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
¿Hasta cuándo no me dejarás, ni me soltarás hasta que trague mi saliva?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
Pequé: ¿qué te haré, oh guardador de los hombres? ¿Por qué me has puesto contrario a ti, y qué a mí mismo sea pesadumbre?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
¿Y por qué no quitas mi rebelión, y perdonas mi iniquidad? porque ahora dormiré en el polvo; y buscarme has de mañana, y no seré hallado.
