Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Por acaso o ser humano não tem um trabalho duro sobre a terra, e não são seus dias como os dias de um assalariado?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
Como o servo suspira pela sombra, e como o assalariado espera por seu pagamento,
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
Assim também me deram por herança meses inúteis, e me prepararam noites de sofrimento.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
Quando eu me deito, pergunto: Quando me levantarei? Mas a noite se prolonga, e me canso de me virar [na cama] até o amanhecer.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
Minha carne está coberta de vermes e de crostas de pó; meu pele está rachada e horrível.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
Meus dias são mais rápidos que a lançadeira do tecelão, e perecem sem esperança.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Lembra-te que minha vida é um sopro; meus olhos não voltarão a ver o bem.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Os olhos dos que me veem não me verão mais; teus olhos estarão sobre mim, porém deixarei de existir.
A nuvem se esvaece, e passa; assim também quem desce ao Xeol nunca voltará a subir. (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
Nunca mais voltará à sua casa, nem seu lugar o conhecerá.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Por isso eu não calarei minha boca; falarei na angústia do meu espírito, e me queixarei na amargura de minha alma.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Por acaso sou eu o mar, ou um monstro marinho, para que me ponhas guarda?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
Quando eu digo: Minha cama me consolará; meu leito aliviará minhas queixa,
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Então tu me espantas com sonhos, e me assombras com visões.
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
Por isso minha alma preferia a asfixia [e] a morte, mais que meus ossos.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
Odeio [a minha vida]; não viverei para sempre; deixa-me, pois que meus dias são inúteis.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
O que é o ser humano, para que tanto o estimes, e ponhas sobre ele teu coração,
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
E o visites a cada manhã, e a cada momento o proves?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
Até quando não me deixarás, nem me liberarás até que eu engula minha saliva?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
Se pequei, o eu que te fiz, ó Guarda dos homens? Por que me fizeste de alvo de dardos, para que eu seja pesado para mim mesmo?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
E por que não perdoas minha transgressão, e tiras minha maldade? Porque agora dormirei no pó, e me buscarás de manhã, porém não mais existirei.
