Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Ja, mannen hev ein strid på jordi; hans dagar gjeng som leigedagar.
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
Som trælen lengtar etter skugge, og leigekar på løni ventar,
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
so fekk eg månader av vonbrot og næter fulle utav møda.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
Eg segjer når eg gjeng til kvile: «Når skal eg atter standa upp?» Og kvelden vert so lang, so lang: Eg ligg uroleg alt til dagsprett.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
Og makk og sår min likam dekkjer, og hudi skorpnar og bryt upp att.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
Mi tid fer snøggar’ enn ein skutel, og ho kverv utan nokor von.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Hugs på: mitt liv er som ein pust; mitt auga ser’kje lukka meir.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Snart er eg løynd for alle augo; du fåfengt stirer etter meg.
Som skyi framum fer og kverv, so ingen att frå helheim vender, (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
snur ei attende til sitt hus; hans heimstad kjenner han’kje meir.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Difor vil’kje munnen stagga, men tala i min djupe hugverk og klaga i mi sjælenaud.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Er eg eit hav, er eg ein drake, med di du vaktar so på meg?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
Eg tenkjer: «Lægjet skal meg lindra, og sengi letta suti mi» -
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
då skræmer du meg upp med draumar, og støkkjer meg med ville syner,
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
so at eg heller ville kjøvast, ja døy, enn vera slik ei beingrind.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
D’er nok! Eg liver ikkje æveleg; Haldt upp! Mitt liv er som ein pust.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
Kva er ein mann, at du han vyrder og retter tanken din på honom,
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
heimsøkjer honom kvar ein morgon, ransakar honom kvar ei stund?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
Når tek du frå meg auga ditt? Meg slepper med eg svelgjar råken?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
Hev eg gjort synd, kva gjer eg deg, du som på mannen vaktar stødt? Kvi hev du meg til skiva valt? So eg hev vorte meg ei byrd?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
Kvi gjev du ikkje syndi til? Kvi ansar du på mine brot? No sig eg snart i moldi ned; og leitar du, so er eg burte.»
