Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
militia est vita hominis super terram et sicut dies mercennarii dies eius
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
sicut servus desiderat umbram et sicut mercennarius praestolatur finem operis sui
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
sic et ego habui menses vacuos et noctes laboriosas enumeravi mihi
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
si dormiero dico quando consurgam et rursum expectabo vesperam et replebor doloribus usque ad tenebras
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
induta est caro mea putredine et sordibus pulveris cutis mea aruit et contracta est
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
dies mei velocius transierunt quam a texente tela succiditur et consumpti sunt absque ulla spe
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
memento quia ventus est vita mea et non revertetur oculus meus ut videat bona
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
nec aspiciet me visus hominis oculi tui in me et non subsistam
sicut consumitur nubes et pertransit sic qui descenderit ad inferos non ascendet (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
nec revertetur ultra in domum suam neque cognoscet eum amplius locus eius
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
quapropter et ego non parcam ori meo loquar in tribulatione spiritus mei confabulabor cum amaritudine animae meae
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
numquid mare sum ego aut cetus quia circumdedisti me carcere
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
si dixero consolabitur me lectulus meus et relevabor loquens mecum in strato meo
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
terrebis me per somnia et per visiones horrore concuties
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
quam ob rem elegit suspendium anima mea et mortem ossa mea
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
desperavi nequaquam ultra iam vivam parce mihi nihil enim sunt dies mei
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
quid est homo quia magnificas eum aut quia ponis erga eum cor tuum
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
visitas eum diluculo et subito probas illum
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
usquequo non parces mihi nec dimittis me ut gluttiam salivam meam
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
peccavi quid faciam tibi o custos hominum quare posuisti me contrarium tibi et factus sum mihimet ipsi gravis
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
cur non tolles peccatum meum et quare non auferes iniquitatem meam ecce nunc in pulvere dormiam et si mane me quaesieris non subsistam
