Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
L'homme ne fait-il pas sur la terre le service d'un soldat, et ses jours ne sont-ils pas comme les jours d'un mercenaire?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
Comme l'esclave soupire après l'ombre, et comme un journalier attend son salaire,
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
ainsi j'eus pour mon lot des mois de douleur, et des nuits de tourment ont été mon partage.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
Couché, je dis: Quand me lèverai-je? la nuit finira-t-elle? et je m'excède d'agitations jusqu'à l'aube du jour.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
Mon corps se couvre de vers et d'une croûte terreuse, ma peau se roidit, et de nouveau suppure.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
Mes jours fuient plus prompts que la navette, ils se consument, et je suis sans espoir.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Souviens-Toi que ma vie est un souffle! Mes yeux ne reverront plus de bonheur;
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
l'œil de celui qui me voit, ne m'apercevra plus; Tes yeux me chercheront, et je ne serai plus.
La nuée se dissipe et s'en va: ainsi, qui descend aux Enfers, n'en revient pas, (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
il ne rentre plus dans sa maison, et ses lieux ne le reconnaissent plus.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Aussi ne mettrai-je pas un frein à ma bouche, mais je parlerai dans l'angoisse de mon cœur, et me plaindrai dans l'amertume de mon âme.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Suis-je une mer? suis-je un dragon, que contre moi Tu mettes une barrière?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
Quand je dis: Mon lit me soulagera, ma couche portera une partie de ma peine!
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
alors tu m'effraies par des songes, et par des visions tu m'épouvantes.
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
Aussi je préférerais suffoquer, mourir, à conserver ma chair.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
Je dédaigne la vie! je ne vivrai pas toujours!… Suspends tes coups, car mes jours sont un souffle!
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
Qu'est-ce que l'homme, pour que tu l'honores, pour que tu prennes garde à lui,
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
que tu t'occupes de lui chaque matin, et l'éprouves à tous les instants?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
Jusques à quand les yeux ne me quitteront-ils pas, ne me laisseras-tu pas le temps d'avaler ma salive?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
Si j'ai péché, qu'ai-je pu te faire, observateur des hommes? Pourquoi me fais-tu le but de tes coups, tellement que je suis à moi-même un fardeau?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
Et que ne pardonnes-tu ma faute, et ne passes-tu mon péché? car bientôt je dormirai dans la poudre, et tu me chercheras, et je ne serai plus.
