Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
L'homme n'a-t-il pas sur la terre un service de soldat, et ses jours ne sont-ils pas comme ceux d'un mercenaire?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
Comme un esclave, il soupire après l'ombre, et, comme un mercenaire, il attend son salaire.
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
Ainsi j'ai reçu en partage des mois de déception, et l'on m'a assigné des nuits de fatigue.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
Si je suis couché, je dis: Quand me lèverai-je? Quand finira la nuit? Et je suis rassasié d'inquiétudes jusqu'au point du jour.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
Ma chair est couverte de vermine et d'écailles terreuses; ma peau se crevasse et coule.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
Mes jours ont passé plus légers que la navette du tisserand, et ils se consument sans espoir.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Considère que ma vie est un souffle, et que mon œil ne reverra plus le bonheur.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
L'œil qui me voit, ne m'apercevra plus; tes yeux me chercheront, et je ne serai plus.
La nuée se dissipe et s'en va, ainsi celui qui descend aux enfers n'en remontera pas. (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
Il ne reviendra plus dans sa maison, et son lieu ne le reconnaîtra plus.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
C'est pourquoi, je ne retiendrai point ma bouche, je parlerai dans la détresse de mon esprit, je me plaindrai dans l'amertume de mon âme.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Suis-je une mer? Suis-je un monstre marin, pour que tu poses autour de moi une garde?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
Quand je dis: Mon lit me consolera; ma couche me soulagera de ma peine;
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Alors, tu me terrifies par des songes, et tu m'épouvantes par des visions.
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
Ainsi j'aime mieux étouffer, j'aime mieux mourir que conserver mes os.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
Je suis ennuyé de la vie. Je ne vivrai pas toujours. Retire-toi de moi, car mes jours sont un souffle.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
Qu'est-ce que l'homme pour que tu en fasses un si grand cas, pour que tu prennes garde à lui?
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
Pour que tu l'inspectes tous les matins, pour que tu le scrutes à chaque instant?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
Quand finiras-tu de me regarder? Ne me lâcheras-tu pas, pour que j'avale ma salive?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
Si j'ai péché, que t'ai-je fait, à toi, ô surveillant des hommes! Pourquoi m'as-tu mis en butte à tes coups, et suis-je à charge à moi-même?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
Et pourquoi ne pardonnes-tu pas mon péché, et ne fais-tu pas disparaître mon iniquité? Car je vais maintenant me coucher dans la poussière; tu me chercheras, et je ne serai plus.
