Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
[Is there] not an appointed time to man upon earth? [are not] his days also like the days of a hireling?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
As a servant earnestly desireth the shadow, and as a hireling looketh for [the reward of] his work;
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
So am I made to possess months of vanity, and wearisome nights are appointed to me.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
When I lie down, I say, When shall I arise, and the night be gone? and I am full of tossings to and fro to the dawning of the day.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
My flesh is clothed with worms and clods of dust; my skin is broken and become lothsome.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
My days are swifter than a weaver's shuttle, and are spent without hope.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
O remember that my life [is] wind: my eye will no more see good.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
The eye of him that hath seen me shall see me no [more]: thy eyes [are] upon me, and I [am] not.
[As] the cloud is consumed and vanisheth away: so he that goeth down to the grave shall come up no [more]. (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
He shall return no more to his house, neither shall his place know him any more.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Therefore I will not restrain my mouth; I will speak in the anguish of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
[Am] I a sea, or a whale, that thou settest a watch over me?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
When I say, My bed shall comfort me, my couch shall ease my complaint;
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Then thou scarest me with dreams, and terrifiest me through visions:
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
So that my soul chooseth strangling, [and] death rather than my life.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
I lothe [it]; I would not live always: let me alone; for my days [are] vanity.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
What [is] man, that thou shouldst magnify him? and that thou shouldst set thy heart upon him?
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
And [that] thou shouldst visit him every morning, [and] try him every moment?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
How long wilt thou not depart from me, nor let me alone till I swallow my spittle?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
I have sinned; what shall I do to thee, O thou preserver of men? why hast thou set me as a mark against thee, so that I am a burden to myself?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
And why dost thou not pardon my transgression, and take away my iniquity? for now shall I sleep in the dust; and thou shalt seek me in the morning, but I [shall] not [be].
