Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Is there not a warfare to a mortal, upon earth? And, as the days of a hireling, are not his days?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
As, a bondman, panteth for the shadow, and as, a hireling, longeth for his wage,
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
So, have I been made to inherit months of calamity, and, nights of weariness, have been appointed me.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
As soon as I lie down, I say, When shall I arise? yet he lengtheneth out the evening, and I am wearied with tossings until the breeze of twilight.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
My flesh is clothed with worms and a coating of dust, My skin, hath hardened, and then run afresh:
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
My days, are swifter than a weaver’s shuttle, and they are spent, without hope.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Remember thou, that, a wind, is my life, not again shall mine eye see blessing:
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Nor shall see me—the eye that used to behold me, Thine eyes, are upon me, and I am not.
A cloud faileth, and is gone, So, he that descendeth to hades, shall not come up: (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
He shall not return again to his house, and his own place shall be acquainted with him no more.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
I also, cannot restrain my mouth, —I must speak, in the anguish of my spirit, I must find utterance, in the bitterness of my soul.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Am, I, a sea, or a sea-monster, —That thou shouldst set over me a watch?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
When I say, My bed shall comfort me, my couch shall help to carry my complaint,
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Then thou scarest me with dreams, and, by visions, dost thou terrify me:
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
So that my soul chooseth strangling, Death, rather than [these] my bones!
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
I am wasted away, Not, to times age-abiding, can I live, Let me alone, for, a breath, are my days.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
What is a mortal, that thou shouldst nurture him? Or that thou shouldst fix upon him thy mind?
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
That thou shouldst inspect him morning by morning, moment by moment, shouldst test him?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
How long wilt thou not look away from me? Wilt thou not let me alone, till I can swallow my spittle?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
I have sinned, What can I do for thee, thou watcher of men? Wherefore hast thou set me as thine object of attack, or have I become, unto thee, a burden?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
And why wilt thou not remove my transgression, and take away mine iniquity? For, now, in the dust, should I lie down, and thou shouldst seek me diligently, and I should not be.
