Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Is there not a war-service for man on the earth? Are not his days as the days of a hireling?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
As a servant panteth for the shade, And as a hireling looketh for his wages,
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
So am I made to possess months of affliction, And wearisome nights are appointed for me.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
If I lie down, I say, When shall I arise, and the night be gone? And I am full of restlessness until the dawning of the day.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
My flesh is clothed with worms, and clods of dust; My skin is broken and become loathsome.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
My days are swifter than a weaver's shuttle; They pass away without hope.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
O remember that my life is a breath; That mine eye shall no more see good!
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
The eye of him that hath seen me shall see me no more; Thine eyes shall look for me, but I shall not be.
As the cloud dissolveth and wasteth away, So he that goeth down to the grave shall arise no more; (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
No more shall he return to his house, And his dwelling-place shall know him no more.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Therefore I will not restrain my mouth; I will speak in the anguish of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Am I a sea, or a sea-monster, That thou settest a watch over me?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
When I say, My bed shall relieve me, My couch shall ease my complaint,
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Then thou scarest me with dreams, And terrifiest me with visions;
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
So that my soul chooseth strangling, Yea, death, rather than these my bones.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
I am wasting away; I shall not live alway: Let me alone, for my days are a vapor!
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
What is man, that thou shouldst make great account him, And fix thy mind upon him?—
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
That thou shouldst visit him every morning, And prove him every moment?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
How long ere thou wilt look away from me, And let me alone, till I have time to breathe?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
If I have sinned, what have I done to thee, O thou watcher of men! Why hast thou set me up as thy mark, So that I have become a burden to myself?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
And why dost thou not pardon my transgression, And take away mine iniquity? For soon shall I sleep in the dust; And, though thou seek me diligently, I shall not be.
