Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Is there not a limited time of service to a mortal upon the earth? Are not his days also like the days of a hired laborer?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
As a servant eagerly longeth for the shadow, and as a hired laborer hopeth for his reward:
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
So was I compelled to possess months of vanity, and nights of trouble were counted out unto me.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
When I He down, I say, When shall I arise, and the night be gone? and I am wearied with tossings about till the dawn of day.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
My flesh is covered with worms and clods of dust: my skin is burst open, and become loathsome.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
My days hasten away more swiftly than a weaver's shuttle, and they come to an end in the absence of hope.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Oh remember that nothing but a breath is my life; that my eye will not again see happiness;
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
The eye of him that seeth me now will not behold me again: [thou fixest] thy eyes upon me, and I am no more.
As the cloud vanisheth and passeth away: so will he that goeth down to the nether world not come up again. (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
He will return no more to his house, and his place will not recognize him any more.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Therefore will I also not restrain my mouth: I will speak in the anguish of my spirit: I will complain in the bitterness of my soul.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Am I a sea, or a monster, that thou settest a watch over me?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
For should I say, My bed shall comfort me, my couch shall help me bear my complaint:
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Then wouldst thou frighten me with dreams, and with visions wouldst thou terrify me;
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
So that my soul would choose strangling, death rather than these limbs of mine.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
I loathe it; I cannot live for ever: let me alone; for my days are but nought.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
What is the mortal, that thou shouldst make him great? and that thou shouldst direct thy heart toward him?
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
And that thou shouldst visit him every morning, probe him every moment?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
How long wilt thou not turn thy regard from me, nor let; me loose till I swallow down my spittle?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
If I have sinned, what [injury] can I cause unto thee, O thou Guardian of men? why hast thou set me as an object for thee to strike at, so that I am become a burden to myself?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
And why wilt thou not forgive my transgression, and let my iniquity pass away? for soon must I lie down in the dust; and thou wilt seek for me, but I shall be no more.
