Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
“Isn't life for human beings like serving a sentence of hard labor? Don't their days pass like those of a hired laborer?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
Like some slave longing for a bit of shade, like a hired hand anxiously waiting for pay day,
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
I've been given months of emptiness and nights of misery.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
When I go to bed I ask, ‘When shall I get up?’ But the night goes on and on, and I toss and turn until dawn.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
My body is covered with maggots and caked in dirt; my skin is cracked, with oozing sores.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
My days pass quicker than a weaver's shuttle and they come to an end without hope.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Remember that my life is just a breath; I will not see happiness again.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Those watching me won't see me anymore; your eyes will be looking for me, but I will be gone.
When a cloud disappears, it's gone, just as anyone who goes down to Sheol does not come back up. (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
They will never return home, and the people they knew will forget them.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
So, no, I won't hold my tongue—I will speak in the agony of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Am I the sea or a sea monster that you have to guard me?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
If I tell myself, ‘I'll feel better if I lie down in my bed,’ or ‘it will help me to lie down on my couch,’
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
then you scare me so much with dreams and terrify me with visions
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
that I would rather be strangled—I would rather die than become just a bag of bones.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
I hate my life! I know I won't live long. Leave me alone because my life is just a breath.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
Why are human beings so important to you; why are you so concerned about them
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
that you inspect them every morning and test them every moment? Won't you ever stop staring at me?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
Won't you ever leave me alone long enough to catch my breath?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
What have I done wrong? What have I done to you, Watcher of Humanity? Why have you made me your target, so that I'm a burden even to myself?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
If so why don't you pardon my sins, and take away my guilt? Right now I'm going to lie down in the dust, and though you will look for me, I will be gone.”
