Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
The life of man upon earth is a warfare, and his days are like the days of a hireling.
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
As a servant longeth for the shade, as the hireling looketh for the end of his work;
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
So I also have had empty months, and have numbered to myself wearisome nights.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
If I lie down to sleep, I shall say: When shall arise? and again I shall look for the evening, and shall be filled with sorrows even till darkness.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
My flesh is clothed with rottenness and the filth of dust, my skin is withered and drawn together.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
My days have passed more swiftly than the web is cut by the weaver, and are consumed without any hope.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Remember that my life is but wind, and my eyes shall not return to see good things.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Nor shall the sight of man behold me: thy eyes are upon me, and I shall be no more.
As a cloud is consumed, and passeth away: so he that shall go down to hell shall not come up. (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
Nor shall he return my more into his house, neither shall his place know him any more.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Wherefore I will not spare my month, I will speak in the affliction of my spirit: I will talk with the bitterness of my soul.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Am I a sea, or a whale, that thou hast enclosed me in a prison?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
If I say: My bed shall comfort me, and I shall be relieved speaking with myself on my couch:
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Thou wilt frighten me with dreams and terrify me with visions.
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
So that my soul rather chooseth hanging, and my bones death.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
I have done with hope, I shall now live no longer: spare me, for my days are nothing.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
What is a man that thou shouldst magnify him? or why dost thou set thy heart upon him?
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
Thou visitest him early in the morning, and thou provest him suddenly.
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
How long wilt thou not spare me, nor suffer me to swallow down my spittle?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
I have sinned: what shall I do to thee, O keeper of men? why hast thou set me opposite to thee, and I am become burdensome to myself?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
Why dost thou not remove my sin, and why dost thou not take away my iniquity? Behold now I shall sleep in the dust: and if thou seek me in the morning, I shall not be.
