Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Hath not man a life of labour upon earth? and are not his days like the days of a hireling?
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
As a bondman earnestly desireth the shadow, and a hireling expecteth his wages,
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
So am I made to possess months of vanity, and wearisome nights are appointed to me.
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
If I lie down, I say, When shall I rise up, and the darkness be gone? and I am full of tossings until the dawn.
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
My flesh is clothed with worms and clods of dust; my skin is broken, and suppurates.
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
My days are swifter than a weaver's shuttle, and are spent without hope.
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Remember thou that my life is wind; mine eye shall no more see good.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
The eye of him that hath seen me shall behold me no [more]: thine eyes are upon me, and I am not.
The cloud consumeth and vanisheth away; so he that goeth down to Sheol shall not come up. (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
He shall return no more to his house, neither shall his place know him again.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Therefore I will not restrain my mouth: I will speak in the anguish of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul.
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Am I a sea, or a sea-monster, that thou settest a watch over me?
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
When I say, My bed shall comfort me, my couch shall ease my complaint;
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Then thou scarest me with dreams, and terrifiest me through visions;
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
So that my soul chooseth strangling, death, rather than my bones.
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
I loathe it; I shall not live always: let me alone, for my days are a breath.
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
What is man, that thou makest much of him? and that thou settest thy heart upon him?
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
And that thou visitest him every morning, triest him every moment?
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
How long wilt thou not look away from me, nor let me alone till I swallow down my spittle?
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
Have I sinned, what do I unto thee, thou Observer of men? Why hast thou set me as an object of assault for thee, so that I am become a burden to myself?
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
And why dost not thou forgive my transgression and take away mine iniquity? for now shall I lie down in the dust, and thou shalt seek me early, and I shall not be.
