Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
人在世上豈無爭戰嗎？ 他的日子不像雇工人的日子嗎？
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
像奴僕切慕黑影， 像雇工人盼望工價；
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
我也照樣經過困苦的日月， 夜間的疲乏為我而定。
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
我躺臥的時候便說： 我何時起來，黑夜就過去呢？ 我盡是反來覆去，直到天亮。
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
我的肉體以蟲子和塵土為衣； 我的皮膚才收了口又重新破裂。
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
我的日子比梭更快， 都消耗在無指望之中。
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
求你想念，我的生命不過是一口氣； 我的眼睛必不再見福樂。
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
觀看我的人，他的眼必不再見我； 你的眼目要看我，我卻不在了。
雲彩消散而過； 照樣，人下陰間也不再上來。 (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
他不再回自己的家； 故土也不再認識他。
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
我不禁止我口； 我靈愁苦，要發出言語； 我心苦惱，要吐露哀情。
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
我對上帝說：我豈是洋海， 豈是大魚，你竟防守我呢？
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
若說：我的床必安慰我， 我的榻必解釋我的苦情，
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
你就用夢驚駭我， 用異象恐嚇我，
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
甚至我寧肯噎死，寧肯死亡， 勝似留我這一身的骨頭。
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
我厭棄性命，不願永活。 你任憑我吧，因我的日子都是虛空。
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
人算甚麼，你竟看他為大， 將他放在心上？
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
每早鑒察他， 時刻試驗他？
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
你到何時才轉眼不看我， 才任憑我咽下唾沫呢？
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
鑒察人的主啊，我若有罪，於你何妨？ 為何以我當你的箭靶子， 使我厭棄自己的性命？
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
為何不赦免我的過犯， 除掉我的罪孽？ 我現今要躺臥在塵土中； 你要殷勤地尋找我，我卻不在了。
