Йов 7
1 Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
人在世上岂无争战吗？ 他的日子不像雇工人的日子吗？
2 Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
像奴仆切慕黑影， 像雇工人盼望工价；
3 так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
我也照样经过困苦的日月， 夜间的疲乏为我而定。
4 Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
我躺卧的时候便说： 我何时起来，黑夜就过去呢？ 我尽是反来复去，直到天亮。
5 Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
我的肉体以虫子和尘土为衣； 我的皮肤才收了口又重新破裂。
6 А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
我的日子比梭更快， 都消耗在无指望之中。
7 Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
求你想念，我的生命不过是一口气； 我的眼睛必不再见福乐。
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
观看我的人，他的眼必不再见我； 你的眼目要看我，我却不在了。
云彩消散而过； 照样，人下阴间也不再上来。 (Sheol h7585)
10 не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
他不再回自己的家； 故土也不再认识他。
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
我不禁止我口； 我灵愁苦，要发出言语； 我心苦恼，要吐露哀情。
12 Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
我对 神说：我岂是洋海， 岂是大鱼，你竟防守我呢？
13 Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
若说：我的床必安慰我， 我的榻必解释我的苦情，
14 то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
你就用梦惊骇我， 用异象恐吓我，
15 І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
甚至我宁肯噎死，宁肯死亡， 胜似留我这一身的骨头。
16 Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
我厌弃性命，不愿永活。 你任凭我吧，因我的日子都是虚空。
17 Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
人算什么，你竟看他为大， 将他放在心上？
18 Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
每早鉴察他， 时刻试验他？
19 Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
你到何时才转眼不看我， 才任凭我咽下唾沫呢？
20 Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
鉴察人的主啊，我若有罪，于你何妨？ 为何以我当你的箭靶子， 使我厌弃自己的性命？
21 І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
为何不赦免我的过犯， 除掉我的罪孽？ 我现今要躺卧在尘土中； 你要殷勤地寻找我，我却不在了。
