< Йов 6 >

1 А Йов відповів та й сказав:
Аюп җававән мундақ деди: —
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
«Аһ, мениң дәрдлик зарлирим таразида өлчәнсә! Аһ, бешимға чүшкән барлиқ балаю-қаза булар билән биллә таразиланса!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
Шундақ қилинса у һазир деңиздики қумдин еғир болуп чиқиду; Шуниң үчүн сөзлирим тәлвиләрчә болуватиду.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
Чүнки Һәммигә Қадирниң оқлири маңа санҗилип ичимдә туруватиду, Уларниң зәһирини роһум ичмәктә, Тәңриниң вәһимилири маңа қарши сәп түзүп һуҗум қиливатиду.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Явайи ешәк от-чөп тапқанда һаңрамду? Кала болса йәм-хәшәк үстидә мөрәмду?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Туз болмиса тәмсиз нәрсини йегили боламду? Хам тухумниң еқиниң тәми барму?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Җеним уларға тәгсиму сәскинип кетиду, Улар маңа жиркиничлик тамақ болуп туюлиду.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Аһ, мениң тәшна болғиним кәлсиди! Тәңри интизаримни иҗабәт қилсиди!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Аһ, Тәңри мени янчип ташлисун! У қолини қоюветип җенимни үзүп ташлашқа мувапиқ көрсиди!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Шундақ болса, маңа тәсәлли болатти, Һәтта рәһимсиз ағриқларда қийналсамму, шатлинаттим; Чүнки Муқәддәс Болғучиниң сөзлиридин танмиған болаттим!
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Мәндә өлүмни күткидәк йәнә қанчилик мағдур қалди? Мениң сәвир-тақәтлик болуп һаятимни узартишимниң немә нәтиҗиси болар?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Мениң күчүм таштәк чиңму? Мениң әтлирим мистин ясалғанмиди?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Өзүмгә ярдәм бәргидәк мағдурум қалмиди әмәсму? Һәр қандақ әқил-тәдбир мәндин қоғливетилгән әмәсму?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Үмүтсизлинип кетиватқан кишигә дости меһриванлиқ көрсәтмики зөрүрдур; Болмиса у Һәммигә қадирдин қорқуштин ваз кечиши мүмкин.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Бирақ бурадәрлирим вақитлиқ «алдамчи ериқ» сүйидәк, Маңа һелигәрлик билән муамилә қилмақта; Улар сулири еқип түгигән ериққа охшайду.
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
Еригән муз сулири ериққа киргәндә улар қаридап кетиду, Қарлар уларниң ичидә йоқилип кетиду,
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
Улар пәсилниң иллиши билән қуруп кетиду; Һава иссип кәткәндә, изидин йоқилип кетиду.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Сәпәрдашлар маңған йолидин чиқип, ериққа бурулиду; Улар ериқни бойлап меңип, чөлдә езип өлиду.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Темалиқ карванларму ериқ издәп маңди; Шебалиқ содигәрләрму уларға үмүт билән қариди;
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
Бирақ улар ишәнгинидин үмүтсизлинип номуста қалди; Улар әшу йәргә келиши билән паракәндичиликкә учриди.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Мана силәр уларға охшаш [маңа тайини] йоқ болуп қалдиңлар; Силәр қорқунучлуқ бир вәһимини көрүпла қорқуп кетиватисиләр.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Мән силәргә: «Маңа бериңлар», Яки: «Маңа мал-мүлүклириңлардин һәдийә қилиңлар?» — дегәнни қачан дәп баққан?
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
Яки: «Мени езитқучиниң қолидин қутқузуңлар!» Яки «Зораванларниң қолидин гөрүгә пул бәрсәңлар!» дәп баққанму?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Маңа үгитип қоюңлар, сүкүт қилимән; Нәдә йолдин чиққанлиғимни маңа көрситип бериңлар.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
Тоғра сөзләр немидегән өткүр-һә! Бирақ әйиплириңлар зади немини испатлалайду?!
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Үмүтсизләнгән кишиниң гәплири өтүп кетидиған шамалдәк турса, Пәқәт сөзләрнила әйиплимәкчимусиләр?
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Силәр житим-йесирларниң үстидә чәк ташлишисиләр! Дост-бурадириңлар үстидә содилишисиләр!
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Әнди маңа йүз туранә қарап беқиңлар; Алдиңлардила ялған сөз қилаламдим?
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Өтүнимән, болди қилиңлар, гуна болмисун; Раст, қайтидин ойлап беқиңлар, Чүнки өзүмниң тоғрилиғим [таразида] туриду.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Тилимда хаталиқ барму? Тилим яманлиқни зади теталмасму?

< Йов 6 >