Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Respondió Job y dijo:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
“¡Oh! ¡Si pudiera pesarse mi aflicción, ponerse en balanza toda mi calamidad!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
Pesarían más que la arena del mar. Por eso mis palabras son sin moderación.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
Pues las saetas del Omnipotente se han clavado en mí, y mi espíritu bebe su veneno; los terrores de Dios me combaten.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
¿Acaso el asno montés rebuzna teniendo hierba? ¿muge el buey si tiene su forraje?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
¿Acaso se puede comer un manjar insípido, sin sal, o gustar el jugo de plantas sin sabor?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Las cosas que mi alma rehúsa tocar, son mi repugnante comida.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
¡Ojalá que se cumpliese mi petición! y que Dios me diera lo que deseo:
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
que quiera Dios acabar conmigo, que soltara su mano para cortarme (la vida).
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Entonces me quedaría al menos este consuelo, —y por eso brincaría de gozo aunque Él me aplasta— que no he traspasado las palabras del Santo.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Pero ¿cuál es mi fuerza para esperar todavía, y cuál mi fin, para tener aún paciencia?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
¿Es acaso mi fuerza la de las piedras; o es de bronce mi carne?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
¿No estoy privado de toda ayuda? ¿No se ha apartado de mí todo auxilio?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
El abatido tiene derecho a la compasión de su amigo, a menos que este abandone el temor del Omnipotente.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Mis hermanos son falaces como un arroyo seco, pasan como las aguas torrenciales,
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
turbias a causa del hielo y de la nieve que en ellas se oculta;
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
cuando viene el calor desaparecen; a los (primeros) calores su cauce se seca;
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
se pierden en el curso de su camino, se evaporan y perecen.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Las caravanas de Temá van en su busca, suspiran por ellas los mercaderes de Sabá;
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
más su esperanza será frustrada, llegados a ellas quedan defraudados.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Así sois ahora vosotros para mí; os espantáis, viendo mis males.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
¿Acaso os he pedido: “Dadme algo; dejadme participar de vuestros bienes.”
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
O bien: “Libradme del enemigo, salvadme del poder del opresor”?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Enseñadme, y yo callaré; explicadme en qué he errado.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
¡Qué fuerza tienen las palabras rectas! pero ¿a qué viene vuestra censura?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
¿Pensáis acaso en censurar palabras? Las palabras de un desesperado ¿no son como viento?
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
¡Oh! vosotros tendéis (un lazo) sobre el huérfano, y caváis (una fosa) a vuestro amigo.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Ahora volveos, por favor, hacia mí, porque (juro) ante vosotros que no voy a mentiros en vuestra cara.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
¡Reparad, os ruego; no seáis injustos! Reflexionad de nuevo, y mi inocencia se hará manifiesta.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
¿Hay acaso en mi lengua iniquidad? ¿Puede mi paladar ya no distinguir la maldad?
