Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Toda Job je odgovoril in rekel:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
»Oh, da bi bila moja žalost temeljito stehtana in moja katastrofa skupaj položena na tehtnico!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
Kajti sedaj bi bila ta težja kakor morski pesek. Zato so moje besede požrte.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
Kajti puščice Vsemogočnega so znotraj mene, njihov strup vpija mojega duha. Strahote od Boga se postrojujejo zoper mene.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Mar divji osel riga, kadar jé travo? Mar muka vol nad svojo krmo?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Mar se lahko to, kar je neokusno, jé brez soli? Ali je sploh kaj okusa v jajčnem beljaku?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Stvari, ki se jih moja duša ni hotela dotikati, so kakor moja hrana žalosti.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Oh, da bi lahko imel svojo zahtevo in da bi mi Bog zagotovil stvar, po kateri hrepenim!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Celo da bi to ugajalo Bogu, da me uniči, da bi popustil svojo roko in me odrezal!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Potem bi vendar imel tolažbo; da, otrdil bi se v bridkosti. Naj mi ne prizanese, kajti nisem prikrival besed Svetega.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Kaj je moja moč, da bi upal? Kaj je moj konec, da bi podaljšal svoje življenje?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Mar je moja moč moč kamnov? Ali je moje meso iz brona?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Mar ni moja pomoč v meni? In ali je modrost popolnoma pregnana od mene?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Tistemu, ki peša, naj bi bilo izkazano usmiljenje od njegovega prijatelja, toda on zapušča strah Vsemogočnega.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Moji bratje so varljivo postopali kakor potok in kakor tok potokov so prešli,
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
ki so potemneli zaradi razloga ledu in na katerih je skrit sneg.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
Kadar se ogrejejo, izginejo. Ko je vroče, so použiti iz svojega kraja.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Steze njihove poti so obrnjene stran; gredo v nič in izginejo.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Krdela iz Temá so gledala, skupine iz Sabe so čakale nanje.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
Zbegani so bili, ker so upali. Prišli so tja in bili osramočeni.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Kajti sedaj ste nič, vidite moje zavračanje in ste prestrašeni.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Mar sem rekel: ›Prinesite k meni?‹ ali ›Dajte mi nagrado iz svojega imetja?‹
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
ali: ›Osvobodite me pred sovražnikovo roko?‹ ali ›Odkupite med pred roko mogočnega?‹
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Účite me in držal bom svoj jezik in dajte mi razumeti, kje sem se motil.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
Kako prepričljive so prave besede! Toda kaj vaše razpravljanje ošteva?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Mar si domišljate, da grajate besede in govore tistega, ki je obupan, ki so kakor veter?
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Da, vi nadvladate osirotelega in kopljete jamo za svojega prijatelja.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Zdaj torej bodite zadovoljni. Poglejte name, kajti to vam je očitno, če lažem.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Vrnite se, prosim vas, naj to ne bo krivičnost. Da, ponovno se vrnite, moja pravičnost je v tem.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Mar je na mojem jeziku krivičnost? Ne more moj okus razločevati sprevrženih stvari?
