Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Отвещав же Иов, рече:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
аще бы кто веся извесил гнев мой, болезни же моя взял бы на мерило вкупе,
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
то песка морскаго тяжчайшии были бы: но, якоже мнится, словеса моя зла суть.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
Стрелы бо Господни в теле моем суть, ихже ярость испивает кровь мою: егда начну глаголати, бодут мя.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Что бо? Еда вотще возревет дивий осел, разве брашна прося? Или возревет гласом вол, в яслех имеяй брашно?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Снестся ли хлеб без соли? Или есть вкус во тщих словесех?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Не может бо утишитися душа моя: смрад бо зрю брашна моя, якоже воню львову.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Аще бо дал бы, да приидет прошение мое, и надежду мою дал бы Господь.
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Начен Господь да уязвляет мя, до конца же да не убиет мя.
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Буди же ми град гроб, на егоже стенах скаках в нем: не пощажу: не солгах бо во словесех святых Бога моего.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Кая бо крепость моя, яко терплю? Или кое ми время, яко терпит моя душа?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Еда крепость камения крепость моя? Или плоти моя суть медяны?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Или не уповах на него? Помощь же от мене отступи,
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
отречеся от мене милость, посещение же Господне презре мя.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Не воззреша на мя ближнии мои: якоже поток оскудеваяй, или якоже волны преидоша мя:
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
иже мене бояхуся, ныне нападоша на мя:
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
якоже снег или лед смерзлый, егда истает теплоте бывшей, не ктому познавается, что бе:
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
тако и аз оставлен есмь от всех, погибох же и бездомок бых:
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
видите пути Феманския, на стези Савонския смотрящии,
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
и студа исполнени будут на грады и на имения надеющиися.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Ныне же и вы наидосте на мя немилостивно: убо видевше мой струп убойтеся.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Что бо? Еда что у вас просих, или вашея крепости требую,
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
да спасете мя от врагов, или из руки сильных избавите мя?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Научите мя, аз же умолчу: аще что погреших, скажите ми.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
Но, якоже мнится, зла (суть) мужа истиннаго словеса, не от вас бо крепости прошу:
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
ниже обличение ваше словесы мя утолит, ниже бо вещания вашего словес стерплю.
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Обаче яко на сира нападаете, наскачете же на друга вашего.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Ныне же воззрев на лица ваша, не солжу.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Сядите ныне, и да не будет неправедно, и паки ко праведному снидитеся.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Ибо несть в языце моем неправды, и гортань мой не разуму ли поучается?
