Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Йов а луат кувынтул ши а зис:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
„О, де ар фи ку путинцэ сэ ми се кынтэряскэ дуреря ши сэ ми се пунэ тоате ненорочириле ын кумпэнэ,
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
ар фи май греле декыт нисипул мэрий, де ачея ымь мерг кувинтеле пынэ ла небуние!
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
Кэч сэӂециле Челуй Атотпутерник м-ау стрэпунс, суфлетул меу ле суӂе отрава ши гроаза Домнулуй багэ фиорь ын мине!
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Збиярэ мэгарул сэлбатик кынд аре вердяцэ? Муӂеште боул кынд аре де мынкаре?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Поць мынка че-й фэрэ густ ши фэрэ саре? Аре вреун густ албушул унуй оу?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Орьче лукру де каре аш вря сэ ну м-атинг, ачела-й храна мя, фие кыт де грецоасэ еа!
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
О, де ми с-ар аскулта доринца ши де мь-ар ымплини Думнезеу нэдеждя!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Де ар вря Думнезеу сэ мэ здробяскэ, ынтиндэ-Шь мына ши сэ мэ прэпэдяскэ!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Ымь ва рэмыне мэкар ачастэ мынгыере, ачастэ букурие ын дурериле ку каре мэ коплешеште: кэ ничодатэ н-ам кэлкат порунчиле Челуй Сфынт.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Ла че сэ май нэдэждуеск, кынд ну май пот? Ла че сэ май аштепт, кынд сфыршитул се штие?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Тэрия мя оаре есте о тэрие де пятрэ? Трупул меу е де арамэ?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Ну сунт еу липсит де ажутор, ши н-а фуӂит мынтуиря де мине?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Чел че суферэ аре дрепт ла мила приетенулуй, кяр дакэ пэрэсеште фрика де Чел Атотпутерник.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Фраций мей с-ау арэтат ыншелэторь ка ун пырыу, ка албия пыраелор каре трек.
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
Ун слой ле тулбурэ курсул, зэпада се ынгрэмэдеште пе еле;
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
вине аршица времий ши сякэ, вине кэлдура соарелуй ши ли се усукэ албия.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Чете де кэлэторь се абат дин друмул лор, се куфундэ ын пустиу ши пер.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Четеле челор дин Тема се уйтэ цинтэ ла еле, кэлэторий дин Себа сунт плинь де нэдежде кынд ле вэд.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
Дар рэмын ыншелаць ын нэдеждя лор, рэмын уймиць кынд ажунг ла еле.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Аша сунтець ши вой акум пентру мине. Вой ымь ведець неказул ши вэ ынгрозиць!
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
В-ам зис еу оаре: ‘Даци-мь чева, келтуиць дин авериле воастре пентру мине,
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
скэпаци-мэ дин мына врэжмашулуй, рэскумпэраци-мэ дин мына челор рэй’?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Ынвэцаци-мэ, ши вой тэчя; фачеци-мэ сэ ынцелег ын че ам пэкэтуит.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
О, кыт де ындуплекэтоаре сунт кувинтеле адевэрулуй! Дар че доведеск мустрэриле воастре?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Врець сэ мэ мустраць пентру тот че ам зис ши сэ ну ведець декыт вынт ын кувинтеле унуй дезнэдэждуит?
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Вой нэпэстуиць пе орфан, пригониць пе приетенул востру.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Уйтаци-вэ ла мине, вэ рог! Доар ну вой минци ын фацэ!
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Ынтоарчеци-вэ, ну фиць недрепць; ынтоарчеци-вэ ши мэртурисиць кэ сунт невиноват!
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Есте врео нелеӂюире пе лимба мя ши ну деосебеште гура мя че есте рэу?
