Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Da tok Job til orde og sa:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
Gid min gremmelse blev veid, og min ulykke samtidig lagt på vekten!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
For nu er den tyngre enn havets sand; derfor var mine ord tankeløse.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
For den Allmektiges piler sitter i mig, og min ånd drikker deres gift; Guds redsler stiller sig op imot mig.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Skriker vel et villesel midt i det grønne gress? Eller brøler en okse foran sitt fôr?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Hvem vil ete det som det ingen smak er i, uten salt? Eller er det smak i eggehvite?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Det byr mig imot å røre ved det; det er for mig som utskjemt mat.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Gid min bønn måtte bli hørt, og Gud vilde opfylle mitt håp!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Og måtte det behage Gud å knuse mig, å slippe løs sin hånd og avskjære min livstråd!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Da hadde jeg ennu en trøst, og jeg skulde springe av glede midt i den skånselløse smerte; for jeg har ikke fornektet den Helliges ord.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Hvad kraft har jeg, så jeg kunde holde ut, og hvad blir enden med mig, så jeg kunde være tålmodig?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Er da min kraft som stenens kraft? Eller er mitt kjøtt av kobber?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Er jeg da ikke aldeles hjelpeløs? Er ikke all utsikt til frelse fratatt mig?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Den ulykkelige burde møte kjærlighet hos sin venn, selv om han opgir frykten for den Allmektige.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Men mine brødre har sviktet som en bekk, som strømmer hvis vann skyller over,
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
som er grumset av is, og som det skjuler sig sne i;
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
men på den tid de treffes av solens glød, tørkes de ut; når det blir hett, svinner de bort.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Karavaner som er på veien til dem, bøier av; de drar op i ørkenen og omkommer.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Temas karavaner speidet efter dem, Sjebas reisefølger satte sitt håp til dem;
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
de blev til skamme, fordi de stolte på dem; de kom dit og blev skuffet.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Således er I nu blitt til intet; I ser ulykken og blir redde.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Har jeg vel bedt eder at I skulde gi mig noget eller bruke noget av eders gods til beste for mig,
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
at I skulde frelse mig av fiendens hånd og løskjøpe mig fra voldsmenn?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Lær mig, så skal jeg tie, og vis mig hvori jeg har faret vill!
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
Hvor kraftige er ikke rettsindige ord! Men hvad gagn er det i en refselse fra eder?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Tenker I på å refse ord? Ord av en fortvilet mann hører jo vinden til.
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Endog om en farløs kunde I kaste lodd og kjøpslå om eders venn.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Men gjør nu så vel å se på mig! Skulde jeg vel ville lyve eder midt op i ansiktet?
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Vend om, la det ikke skje urett! Vend om, jeg har ennu rett i dette.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Er det urett på min tunge, eller skulde min gane ikke merke hvad som er ondt?
