Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Respondens autem Iob, dixit:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
Utinam appenderentur peccata mea, quibus iram merui: et calamitas, quam patior, in statera.
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
Quasi arena maris hæc gravior appareret: unde et verba mea dolore sunt plena:
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
Quia sagittæ Domini in me sunt, quarum indignatio ebibit spiritum meum, et terrores Domini militant contra me.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Numquid rugiet onager cum habuerit herbam? aut mugiet bos cum ante præsepe plenum steterit?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Aut poterit comedi insulsum, quod non est sale conditum? aut potest aliquis gustare, quod gustatum affert mortem?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Quæ prius nolebat tangere anima mea, nunc præ angustia, cibi mei sunt.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Quis det ut veniat petitio mea: et quod expecto, tribuat mihi Deus?
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Et qui cœpit, ipse me conterat: solvat manum suam, et succidat me?
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Et hæc mihi sit consolatio ut affligens me dolore, non parcat, nec contradicam sermonibus Sancti.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Quæ est enim fortitudo mea ut sustineam? aut quis finis meus, ut patienter agam?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Nec fortitudo lapidum fortitudo mea, nec caro mea ænea est.
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Ecce, non est auxilium mihi in me, et necessarii quoque mei recesserunt a me.
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Qui tollit ab amico suo misericordiam, timorem Domini derelinquit.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Fratres mei præterierunt me, sicut torrens qui raptim transit in convallibus.
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
Qui timent pruinam, irruet super eos nix.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
Tempore, quo fuerint dissipati, peribunt: et ut incaluerit, solventur de loco suo.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Involutæ sunt semitæ gressuum eorum: ambulabunt in vacuum, et peribunt.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Considerate semitas Thema, itinera Saba, et expectate paulisper.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
Confusi sunt, quia speravi: venerunt quoque usque ad me, et pudore cooperti sunt.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Nunc venistis: et modo videntes plagam meam timetis.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Numquid dixi: Afferte mihi, et de substantia vestra donate mihi?
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
Vel, Liberate me de manu hostis, et de manu robustorum eruite me?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Docete me, et ego tacebo: et siquid forte ignoravi, instruite me.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
Quare detraxistis sermonibus veritatis, cum e vobis nullus sit qui possit arguere me?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Ad increpandum tantum eloquia concinnatis, et in ventum verba profertis.
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Super pupillum irruitis, et subvertere nitimini amicum vestrum.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Verumtamen quod cœpistis explete: præbete aurem, et videte an mentiar.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Respondete obsecro absque contentione: et loquentes id quod iustum est, iudicate.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Et non invenietis in lingua mea iniquitatem, nec in faucibus meis stultitia personabit.
