Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Hiob antwortete und sprach:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
O daß man meinen Unmut wöge und mein Leid dagegen auf die Wage legte!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
Denn nun ist's schwerer, als der Sand am Meer - drum gehen irre meine Worte!
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
Denn des Allmächtigen Pfeile stecken in mir: mein Geist saugt ihr Gift ein, die Schrecknisse Gottes verstören mich!
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Schreit etwa der Wildesel auf grüner Weide, oder brüllt der Stier bei seinem Mengfutter?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Kann man Fades ungesalzen genießen, oder hat das Eiweiß Wohlgeschmack?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Mich widert's an, es anzurühren; es ekelt mich vor der Unreinigkeit meiner Speise.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
O daß doch mein Wunsch sich erfüllte, und Gott mein Verlangen gewährte!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Gefiele es Gott, mich zu zermalmen, seine Hand zu entfesseln und meinen Lebensfaden abzuschneiden!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
So wäre doch das noch mein Trost und aufhüpfen wollte ich im schonungslosen Schmerz -, daß ich des Heiligen Worte nie verleugnet habe.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Was ist denn meine Kraft, daß ich noch harren, und was mein Ende, daß ich mich gedulden sollte?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Ist meine Kraft etwa Felsenkraft, oder ist mein Leib aus Erz?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Bin ich nicht der Hilfe bar, und ist nicht aller Halt von mir genommen?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Dem Verzagenden gebührt das Mitleid seines Nächsten, selbst wenn er von der Furcht vor dem Allmächtigen läßt.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Meine Freunde haben sich treulos erzeigt wie ein Bach, wie die Rinnsale, die überschwellen,
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
die trübe sind von Eis, in die herab der Schnee sich birgt.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
Wenn sie durchglüht werden, schwinden sie dahin: wenn's heiß wird, sind sie weggelöscht von ihrem Ort.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Karawanen biegen ab von ihrer Straße, ziehen hinauf in die Öde und kommen um.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Die Karawanen Themas schauten aus, die Reisezüge Sabas warteten auf sie:
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
Sie wurden zu Schanden mit ihrem Vertrauen, kamen hin und wurden enttäuscht.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
So seid ihr nun für mich geworden: ihr schautet Schrecknis, - da scheutet ihr euch!
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Habe ich etwa gesagt: “Schafft mir her und von eurer Habe spendet für mich;
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
errettet mich aus der Gewalt des Bedrängers und aus der Gewalt der Tyrannen kauft mich los”?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Belehrt mich, so will ich schweigen, und worin ich geirrt habe, thut mir kund.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
Wie eindringlich sind der Wahrheit Worte! aber was beweist denn euer Verweis?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Gedenkt ihr, Worte zu rügen? Die Reden des Verzweifelten verhallen im Wind!
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Selbst über meine Waise würdet ihr losen und euren eignen Freund verhandeln.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Und nun - wollet doch mich anblicken, ich werde euch doch wahrlich nicht ins Angesicht lügen!
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
O kehret um, laßt Unrecht nicht geschehen, ja, kehret um, noch hab' ich Recht hierin.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Wohnt denn auf meiner Zunge Frevel, oder unterscheidet mein Gaumen nicht die Unglücksschläge?
