Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Or, répondant, Job dit:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
Plût à Dieu que mes péchés, par lesquels j’ai mérité sa colère et les maux que je souffre, fussent pesés dans une balance!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
Ceux-ci paraîtraient plus lourds que le sable de la mer: c’est pourquoi aussi mes paroles sont pleines de douleur.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
Car les flèches du Seigneur sont en moi; et leur indignation a épuisé mes esprits, et les terreurs du Seigneur combattent contre moi.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Est-ce qu’un onagre rugira, lorsqu’il aura de l’herbe? ou est-ce qu’un bœuf mugira, lorsqu’il sera devant une crèche pleine?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Ou pourra-t-on manger un mets insipide qui n’est pas assaisonné de sel? ou quelqu’un peut-il goûter ce qui donne la mort quand on l’a goûté?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Ce qu’auparavant mon âme ne voulait pas toucher est maintenant, dans ma détresse, ma nourriture.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Qui me donnera que ma demande soit accomplie, que ce que j’attends, Dieu me l’octroie?
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Que celui qui a commencé me brise lui-même, et qu’il m’extirpe; qu’il donne libre cours à sa main?
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Et que j’aie cette consolation, que, tandis que m’affligeant par la douleur, il ne m’épargne point, je ne contredise pas les paroles du Saint?
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Car quelle est ma force, pour que je tienne ferme? ou quelle est ma fin, pour que j’agisse patiemment?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Ce n’est pas une force de pierres, que ma force, et ma chair n’est pas d’airain.
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Voici que je n’ai pas de secours en moi, et mes amis même se sont retirés de moi.
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Celui qui retire à son ami la miséricorde abandonne la crainte du Seigneur.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Mes frères ont passé devant moi comme un torrent qui traverse rapidement les vallées.
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
Ceux qui craignent la gelée, la neige tombera sur eux.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
Dans le temps où ils commenceront à se répandre, ils périront; et, dès que la chaleur viendra, ils disparaîtront de leur place.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Les sentiers où ils dirigent leurs pas sont cachés; ils marcheront sur le vide, et ils périront.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Considérez les sentiers de Théma, les chemins de Saba, et attendez un peu.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
Ils sont confus, parce que j’ai espéré; ils sont même venus jusqu’à moi, et ils ont été couverts de confusion.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
C’est maintenant que vous êtes venus, et c’est à l’instant même que, voyant ma plaie, vous craignez.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Est-ce que j’ai dit: Secourez-moi, et donnez-moi de votre bien?
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
Ou: Délivrez-moi de la main d’un ennemi, et arrachez-moi à la main des forts?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Enseignez-moi, et moi je me tairai; et si par hasard j’ai ignoré quelque chose, instruisez-moi.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
Pourquoi avez-vous déprimé des paroles de vérité, puisque nul d’entre vous ne peut me convaincre?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
C’est seulement pour adresser des reproches que vous ajustez des mots, et c’est au vent que vous lancez des paroles.
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
C’est sur un orphelin que vous vous ruez, et vous tâchez de renverser votre ami.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Cependant, ce que vous avez commencé, achevez-le; prêtez l’oreille, et voyez si je mens.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Répondez, je vous en conjure; et, disant ce qui est juste, jugez.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Et vous ne trouverez pas d’iniquité sur ma langue; et dans ma bouche la folie ne retentira pas.
