Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Job vastasi ja sanoi:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
"Oi, jospa minun suruni punnittaisiin ja kova onneni pantaisiin sen kanssa vaakaan!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
Sillä se on nyt raskaampi kuin meren hiekka; sentähden menevät sanani harhaan.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
Sillä Kaikkivaltiaan nuolet ovat sattuneet minuun; minun henkeni juo niiden myrkkyä. Jumalan kauhut ahdistavat minua.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Huutaako villiaasi vihannassa ruohikossa, ammuuko härkä rehuviljansa ääressä?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Käykö äitelää syöminen ilman suolaa, tahi onko makua munanvalkuaisessa?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Sieluni ei tahdo koskea sellaiseen, se on minulle kuin saastainen ruoka.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Oi, jospa minun pyyntöni täyttyisi ja Jumala toteuttaisi minun toivoni!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Jospa Jumala suvaitsisi musertaa minut, ojentaa kätensä ja katkaista elämäni langan!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Niin olisi vielä lohdutuksenani-ja ilosta minä hypähtäisin säälimättömän tuskan alla-etten ole kieltänyt Pyhän sanoja.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Mikä on minun voimani, että enää toivoisin, ja mikä on loppuni, että tätä kärsisin?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Onko minun voimani vahva kuin kivi, onko minun ruumiini vaskea?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Eikö minulla ole enää mitään apua, onko pelastus minusta karkonnut?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Tuleehan ystävän olla laupias nääntyvälle, vaikka tämä olisikin hyljännyt Kaikkivaltiaan pelon.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Minun veljeni ovat petolliset niinkuin vesipuro, niinkuin sadepurot, jotka juoksevat kuiviin.
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
Ne ovat jääsohjusta sameat, niihin kätkeytyy lumi;
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
auringon paahtaessa ne ehtyvät, ne häviävät paikastansa helteen tullen.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Niiden juoksun urat mutkistuvat, ne haihtuvat tyhjiin ja katoavat.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Teeman karavaanit tähystelivät, Seban matkueet odottivat niitä;
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
he joutuivat häpeään, kun niihin luottivat, pettyivät perille tullessansa.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Niin te olette nyt tyhjän veroiset: te näette kauhun ja peljästytte.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Olenko sanonut: 'Antakaa minulle ja suorittakaa tavaroistanne lahjus minun puolestani,
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
pelastakaa minut vihollisen vallasta ja lunastakaa minut väkivaltaisten käsistä'?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Opettakaa minua, niin minä vaikenen; neuvokaa minulle, missä olen erehtynyt.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
Kuinka tehoaakaan oikea puhe! Mutta mitä merkitsee teidän nuhtelunne?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Aiotteko nuhdella sanoja? Tuultahan ovat epätoivoisen sanat.
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Orvostakin te heittäisitte arpaa ja hieroisitte kauppaa ystävästänne.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Mutta suvaitkaa nyt kääntyä minuun; minä totisesti en valhettele vasten kasvojanne.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Palatkaa, älköön vääryyttä tapahtuko; palatkaa, vielä minä olen oikeassa siinä.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Olisiko minun kielelläni vääryys? Eikö suulakeni tuntisi, mikä turmioksi on?"
