Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Niin Job vastasi ja sanoi:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
Jos minun surkeuteni punnittaisiin, ja minun kärsimiseni yhtä haavaa laskettaisiin vaa´an päälle,
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
Niin se olis raskaampi kuin santa meressä; sentähden ovat minun sanani nielletyt ylös.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
Sillä Kaikkivaltiaan nuolet ovat minussa, joiden myrkky särpää minun henkeni; ja Jumalan kauhistus tarkoittaa minua.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Huutaako metsä-aasi, kuin hänellä ruohoja on? ammuuko härkä, kuin hänellä on ruokaa?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Syödäänkö mautointa ilman suolaa? eli maistaako valkuainen munan ruskuaisen ympäriltä?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
Jota minun sieluni ennen kuoitti, se on nyt minun ruokani minun kipuni tähden.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Jospa minun rukoukseni tapahtuis, ja Jumala antais minulle, mitä minä toivon!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Että Jumala tahtois ja löis minun rikki, ja päästäis kätensä särkemään minua;
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Niin olis minulla vielä sitte lohdutus, ja minä vahvistuisin sairaudessani, ellei hän säästäisi minua: en ole mitään kuitenkaan kieltänyt pyhän puhetta.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
Mikä on minun väkeni, että minä voisin toivoa? ja mikä on minun loppuni, että minun sieluni vois kärsiväinen olla?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Onko minun väkeni kivinen? eli minun lihani vaskinen?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Ei ole minulla missään apua; ja minun saatuni on pois ajettu minulta.
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Joka ei osoita lähimmäisellensä laupiutta, hän hylkää Kaikkivaltiaan pelvon.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
Minun veljeni ovat rikkoneet minua vastaan, niinkuin oja ja niinkuin väkevä virta ohitse menneet,
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
Jotka ovat kauhiat jäästä, ja jotka lumi peittää.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
Kuin helle heitä ahdistaa, pitää heidän nääntymän, ja kuin palava on, pitää heidän katooman paikastansa.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Heidän polkunsa poikkeevat pois; he raukeevat tyhjään ja hukkuvat.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
He katsoivat Temanin tietä, rikkaan Arabian polkuja he toivoivat.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
Mutta heidän pitää häpiään tuleman, ratki surutoinna ollessansa; ja heidän pitää häpeemän siihen tultuansa.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Sillä ette nyt mitään ole; ja että te näette surkeuden, pelkäätte te.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Olenko minä sanonut: Tuokaat minulle! eli antakaat minun edestäni lahjoja teidän tavarastanne?
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
Ja pelastakaat minua vihollisten kädestä, ja vapahtakaat minua tyrannein käsistä?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Opettakaat minua, minä olen ääneti, ja jota en minä tiedä, niin neuvokaat minua.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
Kuinka vahvat ovat oikeuden puheet? kuka teissä on se, joka sitä laittaa taitaa?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Te ajattelette sanoja, ainoastaan nuhdellaksenne, ja teette sanoillanne epäileväisen mielen.
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Te karkaatte köyhän orvon päälle, ja kaivatte lähimmäisellenne kuoppaa.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Mutta että te nyt tahdotte, niin katsokaat minun päälleni, jos minä teidän edessänne valhettelen.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Palatkaat nyt, olkoon pois vääryys: Tulkaat jälleen; minun vastaukseni pitää oikia oleman.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Onko minun kielessäni vääryyttä? eikö minun suulakeni ymmärrä vaivoja?
