Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Then Job answered and said,
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
“Oh, if only my anguish were weighed; if only all my calamity were laid in the balance!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
For now it would be heavier than the sand of the seas. That is why my words were reckless.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
For the arrows of the Almighty are in me, my spirit drinks up the poison; the terrors of God have arranged themselves in array against me.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Does the wild donkey bray in despair when he has grass? Or does the ox low in hunger when it has fodder?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Can that which has no taste be eaten without salt? Or is there any taste in the white of an egg?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
I refuse to touch them; they are like disgusting food to me.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Oh, that I might have my request; oh, that God would grant me the thing I long for:
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
that it would please God to crush me once, that he would let loose his hand and cut me off from this life!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
May this still be my consolation— even if I exult in pain that does not lessen: that I have not denied the words of the Holy One.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
What is my strength, that I should try to wait? What is my end, that I should prolong my life?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Is my strength the strength of stones? Or is my flesh made of bronze?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Is it not true that I have no help in myself, and that wisdom has been driven out of me?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
To the person who is about to faint, faithfulness should be shown by his friend; even to him who forsakes the fear of the Almighty.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
But my brothers have been as faithful to me as a desert streambed, as channels of water that pass away to nothing,
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
which are darkened because of ice over them, and because of the snow that hides itself in them.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
When they thaw out, they vanish; when it is hot, they melt out of their place.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
The caravans that travel by their way turn aside for water; they wander into barren land and then perish.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Caravans from Tema looked there, while companies of Sheba hoped in them.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
They were disappointed because they had been confident of finding water. They went there, but they were deceived.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
For now you friends are nothing to me; you see my dreadful situation and are afraid.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Did I say to you, 'Give something to me?' Or, 'Offer me a gift from your wealth?'
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
Or, 'Save me from my adversary's hand?' Or, 'Ransom me from the hand of my oppressors?'
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Teach me, and I will hold my peace; make me understand where I have been wrong.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
How painful are truthful words! But your arguments, how do they actually rebuke me?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Do you plan to ignore my words, treating the words of a desperate man like the wind?
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Indeed, you cast lots for a fatherless child, and haggle over your friend like merchandise.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Now, therefore, please look at me, for surely I would not lie to your face.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Relent, I beg you; let there be no injustice with you; Indeed, relent, for my cause is just.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Is there evil on my tongue? Cannot my mouth detect malicious things?
