Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
And Job answers and says:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
“O that my provocation were thoroughly weighed, And my calamity in balances They would lift up together!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
For now it is heavier than the sands of the sea, Therefore my words have been rash.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
For arrows of the Mighty [are] with me, Whose poison is drinking up my spirit. Terrors of God array themselves [for] me!
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Does a wild donkey bray over tender grass? Does an ox low over his provender?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Is an insipid thing eaten without salt? Is there sense in the drivel of dreams?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
My soul is refusing to touch! They [are] as my sickening food.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
O that my request may come, That God may grant my hope!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
That God would please—and bruise me, Loose His hand and cut me off!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
And yet it is my comfort (And I exult in pain—He does not spare), That I have not hidden The sayings of the Holy One.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
What [is] my power that I should hope? And what [is] my end that I should prolong my life?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Is my strength the strength of stones? Is my flesh bronze?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Is my help not with me, And substance driven from me?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
To a despiser of his friends [is] shame, And the fear of the Mighty he forsakes.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
My brothers have deceived as a brook, As a stream of brooks they pass away.
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
That are black because of ice, By them snow hides itself.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
By the time they are warm they have been cut off, By its being hot they have been Extinguished from their place.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
The paths turn aside of their way, They ascend into emptiness, and are lost.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Passengers of Tema looked expectingly, Travelers of Sheba hoped for them.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
They were ashamed that one has trusted, They have come to it and are confounded.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Surely now you have become the same! You see a downfall, and are afraid.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Is it because I said, Give to me? And, By your power bribe for me?
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
And, Deliver me from the hand of an adversary? And, Ransom me from the hand of terrible ones?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Show me, and I keep silent, And what I have erred, let me understand.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
How powerful have been upright sayings, And what reproof from you reproves?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
For reproof—do you reckon words? And for wind—sayings of the desperate?
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
You cause anger to fall on the fatherless, And are strange to your friend.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
And now, please, look on me, Even to your face do I lie?
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Please turn back, let it not be perverseness, Indeed, turn back again—my righteousness [is] in it.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Is there perverseness in my tongue? Does my palate not discern calamity?”
