Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
But Job answered and said,
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
Oh that my grief were throughly weighed, and my calamity laid in the balances together!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
For now it would be heavier than the sand of the sea: therefore my words are swallowed up.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
For the arrows of the Almighty [are] within me, the poison whereof drinketh up my spirit: the terrors of God do set themselves in array against me.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Doth the wild ass bray when he hath grass? or loweth the ox over his fodder?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Can that which is unsavoury be eaten without salt? or is there [any] taste in the white of an egg?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
The things [that] my soul refused to touch [are] as my sorrowful meat.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Oh that I might have my request; and that God would grant [me] the thing that I long for!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Even that it would please God to destroy me; that he would let loose his hand, and cut me off!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Then should I yet have comfort; yea, I would harden myself in sorrow: let him not spare; for I have not concealed the words of the Holy One.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
What [is] my strength, that I should hope? and what [is] mine end, that I should prolong my life?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
[Is] my strength the strength of stones? or [is] my flesh of brass?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
[Is] not my help in me? and is wisdom driven quite from me?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
To him that is afflicted pity [should be shewed] from his friend; but he forsaketh the fear of the Almighty.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
My brethren have dealt deceitfully as a brook, [and] as the stream of brooks they pass away;
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
Which are blackish by reason of the ice, [and] wherein the snow is hid:
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
What time they wax warm, they vanish: when it is hot, they are consumed out of their place.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
The paths of their way are turned aside; they go to nothing, and perish.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
The troops of Tema looked, the companies of Sheba waited for them.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
They were confounded because they had hoped; they came thither, and were ashamed.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
For now ye are nothing; ye see [my] casting down, and are afraid.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Did I say, Bring unto me? or, Give a reward for me of your substance?
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
Or, Deliver me from the enemy’s hand? or, Redeem me from the hand of the mighty?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Teach me, and I will hold my tongue: and cause me to understand wherein I have erred.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
How forcible are right words! but what doth your arguing reprove?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Do ye imagine to reprove words, and the speeches of one that is desperate, [which are] as wind?
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Yea, ye overwhelm the fatherless, and ye dig [a pit] for your friend.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Now therefore be content, look upon me; for [it is] evident unto you if I lie.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Return, I pray you, let it not be iniquity; yea, return again, my righteousness [is] in it.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Is there iniquity in my tongue? cannot my taste discern perverse things?
