Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
But Job answered, and said:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
O that my sins, whereby I have deserved wrath, and the calamity that I suffer, were weighed in a balance.
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
As the sand of the sea this would appear heavier: therefore my words are full of sorrow:
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
For the arrows of the Lord are in me, the rage whereof drinketh up my spirit, and the terrors of the Lord war against me.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Will the wild ass bray when he hath grass? or will the ox low when he standeth before a full manger?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Or can an unsavoury thing be eaten, that is not seasoned with salt? or can a man taste that which when tasted bringeth death?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
The things which before my soul would not touch, now, through anguish are my meats.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Who will grant that my request may come: and that God may give me what I look for?
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
And that he that hath begun may destroy me, that he may let loose his hand, and cut me off?
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
And that this may be my comfort, that afflicting me with sorrow, he spare not, nor I contradict the words of the Holy One.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
For what is my strength, that I can hold out? or what is my end that I should keep patience?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
My strength is not the strength of stones, nor is my flesh of brass.
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Behold there is no help for me in myself, and my familiar friends also are departed from me.
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
He that taketh away mercy from his friend, forsaketh the fear of the Lord.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
My brethren have passed by me, as the torrent that passeth swiftly in the valleys.
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
They that fear the hoary frost, the snow shall fall upon them.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
At the time when they shall be scattered they shall perish: and after it groweth hot they shall be melted out of their place.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
The paths of their steps are entangled: they shall walk in vain, and shall perish.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Consider the paths of Thema, the ways of Saba, and wait a little while.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
They are confounded, because I have hoped: they are come also even unto me, and are covered with shame.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
Now you are come: and now seeing my affliction you are afraid.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Did I say: Bring to me, and give me of your substance?
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
Or deliver me from the hand of the enemy, and rescue me out of the hand of the mighty?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Teach me, and I will hold my peace: and if I have been ignorant in any thing, instruct me.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
Why have you detracted the words of truth, whereas there is none of you that can reprove me?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
You dress up speeches only to rebuke, and you utter words to the wind.
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
You rush in upon the fatherless, and you endeavour to overthrow your friend.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
However finish what you have begun, give ear, and see whether I lie.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Answer, I beseech you, without contention: and speaking that which is just, judge ye.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
And you shall not And iniquity in my tongue, neither shall folly sound in my mouth.
