Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
And Job answered and said,
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
Oh that my grief were thoroughly weighed, and all my calamity laid in the balances!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
For now it would be heavier than the sand of the seas; therefore my words are vehement.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
For the arrows of the Almighty are within me, their poison drinketh up my spirit: the terrors of God are arrayed against me.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Doth the wild ass bray by the grass? loweth an ox over his fodder?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Shall that which is insipid be eaten without salt? Is there any taste in the white of an egg?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
What my soul refuseth to touch, that is as my loathsome food.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
Oh that I might have my request, and that God would grant my desire!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
And that it would please God to crush me, that he would let loose his hand and cut me off!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Then should I yet have comfort; and in the pain which spareth not I would rejoice that I have not denied the words of the Holy One.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
What is my strength, that I should hope? and what is mine end, that I should have patience?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Is my strength the strength of stones? is my flesh of brass?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Is it not that there is no help in me, and soundness is driven away from me?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
For him that is fainting kindness [is meet] from his friend; or he forsaketh the fear of the Almighty.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
My brethren have dealt deceitfully as a stream, as the channel of streams which pass away,
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
Which are turbid by reason of the ice, in which the snow hideth itself:
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
At the time they diminish, they are dried up; when heat affecteth them, they vanish from their place:
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
They wind about in the paths of their course, they go off into the waste and perish.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
The caravans of Tema looked, the companies of Sheba counted on them:
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
They are ashamed at their hope; they come thither, and are confounded.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
So now ye are nothing; ye see a terrible object and are afraid.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Did I say, Bring unto me, and make me a present from your substance?
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
Or, rescue me from the hand of the oppressor, and redeem me from the hand of the violent?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Teach me, and I will hold my tongue; and cause me to understand wherein I have erred.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
How forcible are right words! but what doth your upbraiding reprove?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Do ye imagine to reprove words? The speeches of one that is desperate are indeed for the wind.
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Yea, ye overwhelm the fatherless, and dig [a pit] for your friend.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
Now therefore if ye will, look upon me; and it shall be to your face if I lie.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Return, I pray you, let there be no wrong; yea, return again, my righteousness shall be in it.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Is there wrong in my tongue? cannot my taste discern mischievous things?
