Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
But Job answered and said,
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
Oh that one would indeed weigh the wrath that is upon me, and take up my griefs in a balance together!
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
And verily they would be heavier than the sand by the seashore: but, as it seems, my words are vain.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
For the arrows of the Lord are in my body, whose violence drinks up my blood: whenever I am going to speak, they pierce me.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
What then? will the wild ass bray for nothing, if he is not seeking food? or again, will the ox low at the manger, when he has a fodder?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Shall bread be eaten without salt? or again, is there taste in empty words?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
For my wrath can’t cease; for I perceive my food as the smell of a lion [to be] loathsome.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
For oh that he would grant [my desire], and my petition might come, and the Lord would grant my hope!
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
Let the Lord begin and wound me, but let him not utterly destroy me.
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
Let the grave be my city, upon the walls of which I have leapt: I will not shrink from it; for I have not denied the holy words of my God.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
For what is my strength, that I continue? what is my time, that my soul endures?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Is my strength the strength of stones? or is my flesh of brass?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Or have I not trusted in him? but help is [far] from me.
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
Mercy has rejected me; and the visitation of the Lord has disregarded me.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
My nearest relations have not regarded me; they have passed me by like a failing brook, or like a wave.
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
They who used to reverence me, now have come against me like snow or congealed ice.
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
When it has melted at the approach of heat, it is not known what it was.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Thus I also have been deserted of all; and I am ruined, and become an outcast.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
Behold the ways of the Thaemanites, you that mark the paths of the Sabaeans.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
They too that trust in cities and riches shall come to shame.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
But you also have come to me without pity; so that beholding my wound you are afraid.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
What? have I made any demand of you? or do I ask for strength from you,
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
to deliver me from enemies, or to rescue me from the hand of the mighty ones?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Teach you me, and I will be silent: if in anything I have erred, tell me.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
But as it seems, the words of a true man are vain, because I do not ask strength of you.
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Neither will your reproof cause me to cease my words, for neither will I endure the sound of your speech.
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
Even because you attack the fatherless, and insult your friend.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
But now, having looked upon your countenances, I will not lie.
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Sit down now, and let there not be unrighteousness; and unite again with the just.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
For there is no injustice in my tongue; and does not my throat meditate understanding?
