Йов 6
1 А Йов відповів та й сказав:
Then Job replied:
2 „Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
“If only my grief could be weighed and placed with my calamity on the scales.
3 то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
For then it would outweigh the sand of the seas— no wonder my words have been rash.
4 Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
For the arrows of the Almighty have pierced me; my spirit drinks in their poison; the terrors of God are arrayed against me.
5 Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
Does a wild donkey bray over fresh grass, or an ox low over its fodder?
6 Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
Is tasteless food eaten without salt, or is there flavor in the white of an egg?
7 Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
My soul refuses to touch them; they are loathsome food to me.
8 О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
If only my request were granted and God would fulfill my hope:
9 О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
that God would be willing to crush me, to unleash His hand and cut me off!
10 то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
It still brings me comfort, and joy through unrelenting pain, that I have not denied the words of the Holy One.
11 Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
What strength do I have, that I should still hope? What is my future, that I should be patient?
12 Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
Is my strength like that of stone, or my flesh made of bronze?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
Is there any help within me now that success is driven from me?
14 Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
A despairing man should have the kindness of his friend, even if he forsakes the fear of the Almighty.
15 Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
But my brothers are as faithless as wadis, as seasonal streams that overflow,
16 темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
darkened because of the ice and the inflow of melting snow,
17 Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
but ceasing in the dry season and vanishing from their channels in the heat.
18 Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
Caravans turn aside from their routes; they go into the wasteland and perish.
19 Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
The caravans of Tema look for water; the travelers of Sheba hope to find it.
20 І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
They are confounded because they had hoped; their arrival brings disappointment.
21 Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
For now you are of no help; you see terror, and you are afraid.
22 Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
Have I ever said, ‘Give me something; offer me a bribe from your wealth;
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
deliver me from the hand of the enemy; redeem me from the grasp of the ruthless’?
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
Teach me, and I will be silent. Help me understand how I have erred.
25 Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
How painful are honest words! But what does your argument prove?
26 Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
Do you intend to correct my words, and treat as wind my cry of despair?
27 і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
You would even cast lots for an orphan and barter away your friend.
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
But now, please look at me. Would I lie to your face?
29 Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
Reconsider; do not be unjust. Reconsider, for my righteousness is at stake.
30 Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
Is there iniquity on my tongue? Can my mouth not discern malice?
