< Йов 5 >

1 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
Voca ergo, si est qui tibi respondeat, et ad aliquem sanctorum convertere.
2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
Vere stultum interficit iracundia, et parvulum occidit invidia.
3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
Ego vidi stultum firma radice, et maledixi pulchritudini eius statim.
4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
Longe fient filii eius a salute, et conterentur in porta, et non erit qui eruat.
5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
Cuius messem famelicus comedet, et ipsum rapiet armatus, et bibent sitientes divitias eius.
6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
Nihil in terra sine causa fit, et de humo non oritur dolor.
7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
Homo nascitur ad laborem, et avis ad volatum.
8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
Quam ob rem ego deprecabor Dominum, et ad Deum ponam eloquium meum:
9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
Qui facit magna et inscrutabilia et mirabilia absque numero:
10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
Qui dat pluviam super faciem terræ, et irrigat aquis universa:
11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
Qui ponit humiles in sublime, et mœrentes erigit sospitate:
12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
Qui dissipat cogitationes malignorum, ne possint implere manus eorum quod cœperant:
13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
Qui apprehendit sapientes in astutia eorum, et consilium pravorum dissipat:
14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
Per diem incurrent tenebras, et quasi in nocte sic palpabunt in meridie.
15 І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
Porro salvum faciet egenum a gladio oris eorum, et de manu violenti pauperem.
16 і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
Et erit egeno spes, iniquitas autem contrahet os suum.
17 Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
Beatus homo qui corripitur a Deo: increpationem ergo Domini ne reprobes:
18 Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
Quia ipse vulnerat, et medetur: percutit, et manus eius sanabunt.
19 В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
In sex tribulationibus liberabit te, et in septima non tangent te malum.
20 Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
In fame eruet te de morte, et in bello de manu gladii.
21 Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
A flagello linguæ absconderis, et non timebis calamitatem cum venerit.
22 З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
In vastitate, et fame ridebis, et bestias terræ non formidabis.
23 Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
Sed cum lapidibus regionum pactum tuum, et bestiæ terræ pacificæ erunt tibi.
24 І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
Et scies quod pacem habeat tabernaculum tuum, et visitans speciem tuam, non peccabis.
25 І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
Scies quoque quoniam multiplex erit semen tuum, et progenies tua quasi herba terræ.
26 І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
Ingredieris in abundantia sepulchrum, sicut infertur acervus tritici in tempore suo.
27 Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
Ecce, hoc, ut investigavimus, ita est: quod auditum, mente pertracta.

< Йов 5 >