Йов 5
1 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
Grida pure, vi sarà egli alcuno che ti risponda? Ed a cui d'infra i santi ti rivolgerai tu?
2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
Conciossiachè il cruccio uccida il pazzo, E lo sdegno faccia morir lo stolto.
3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
Io ho veduto il pazzo che si radicava; Ma incontanente ho maledetto il suo abitacolo.
4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
I suoi figliuoli son lungi dalla salvezza, E sono oppressati nella porta, senza che alcuno li riscuota.
5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
L'affamato divora la ricolta di esso, E la rapisce di mezzo le spine; E i ladroni trangugiano le sue facoltà.
6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
Perciocchè la sventura non ispunta dalla polvere, E il dolore non germoglia dalla terra;
7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
Benchè l'uomo nasca per soffrire, Come le faville delle brace per volare in alto.
8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
Ma quant'è a me, io ricercherei pure Iddio, Ed addirizzerei il mio ragionamento a Dio;
9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
Il quale fa cose sì grandi, che non si posson investigare; E tante cose maravigliose, che non si possono annoverare;
10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
Che manda la pioggia in su la terra, E le acque in su le campagne;
11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
[Che] innalza i bassi, E fa che quelli ch'erano in duolo sono esaltati per salvazione;
12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
Che disperde i pensieri degli astuti, E [fa che] le lor mani non possono far nulla di bene ordinato.
13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
Egli soprapprende i savi nella loro astuzia, E [fa] che il consiglio de' perversi va in ruina.
14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
Di giorno scontrano tenebre, E in pien mezzodì vanno a tentone come di notte.
15 І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
Ma egli salva il bisognoso dalla spada, Dalla gola loro, e dalla mano del possente.
16 і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
E vi è qualche speranza per lo misero; Ma l'iniquità ha la bocca turata.
17 Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
Ecco, beato [è] l'uomo, il quale Iddio castiga; E però non disdegnar la correzione dell'Onnipotente.
18 Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
Perciocchè egli è quel che manda la doglia e altresì [la] fascia; Egli è quel che fa la piaga, e le sue mani altresì guariscono.
19 В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
In sei afflizioni egli ti libererà, Ed in sette il male non ti toccherà.
20 Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
In [tempo di] fame egli ti riscoterà dalla morte, E in tempo di guerra dalla spada.
21 Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
Al [tempo del] flagello della lingua tu sarai nascosto; E non temerai la desolazione, quando verrà.
22 З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
Tu riderai del guasto e della carestia; E non temerai delle fiere della terra.
23 Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
Perciocchè tu avrai patto eziandio con le pietre de' campi; E le fiere della campagna ti saranno rendute pacifiche.
24 І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
E tu conoscerai per prova che il tuo padiglione [non sarà] se non pace, E governerai la tua casa, e nulla ti verrà fallito.
25 І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
E riconoscerai che la tua progenie [sarà] molta, E che i tuoi discendenti [saranno] come l'erba della terra.
26 І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
Tu entrerai in estrema vecchiezza nel sepolcro, Come la bica delle biade è accumulata al suo tempo.
27 Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
Ecco [ciò noi ti diciamo]; noi l'abbiamo investigato; egli [è] così; Ascoltalo, e riconoscilo.
