Йов 5
1 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
| קְֽרָא־נָ֭א הֲיֵ֣שׁ עוֹנֶ֑ךָּ וְאֶל־מִ֖י מִקְּדֹשִׁ֣ים תִּפְנֶֽה׃ |
2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
| כִּֽי־לֶֽ֭אֱוִיל יַהֲרָג־כָּ֑עַשׂ וּ֝פֹתֶ֗ה תָּמִ֥ית קִנְאָֽה׃ |
3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
| אֲֽנִי־רָ֭אִיתִי אֱוִ֣יל מַשְׁרִ֑ישׁ וָאֶקּ֖וֹב נָוֵ֣הוּ פִתְאֹֽם׃ |
4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
| יִרְחֲק֣וּ בָנָ֣יו מִיֶּ֑שַׁע וְיִֽדַּכְּא֥וּ בַ֝שַּׁ֗עַר וְאֵ֣ין מַצִּֽיל׃ |
5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
| אֲשֶׁ֤ר קְצִיר֨וֹ ׀ רָ֘עֵ֤ב יֹאכֵ֗ל וְאֶֽל־מִצִּנִּ֥ים יִקָּחֵ֑הוּ וְשָׁאַ֖ף צַמִּ֣ים חֵילָֽם׃ |
6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
| כִּ֤י ׀ לֹא־יֵצֵ֣א מֵעָפָ֣ר אָ֑וֶן וּ֝מֵאֲדָמָ֗ה לֹא־יִצְמַ֥ח עָמָֽל׃ |
7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
| כִּֽי־אָ֭דָם לְעָמָ֣ל יוּלָּ֑ד וּבְנֵי־רֶ֝֗שֶׁף יַגְבִּ֥יהוּ עֽוּף׃ |
8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
| אוּלָ֗ם אֲ֭נִי אֶדְרֹ֣שׁ אֶל־אֵ֑ל וְאֶל־אֱ֝לֹהִ֗ים אָשִׂ֥ים דִּבְרָתִֽי׃ |
9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
| עֹשֶׂ֣ה גְ֭דֹלוֹת וְאֵ֣ין חֵ֑קֶר נִ֝פְלָא֗וֹת עַד־אֵ֥ין מִסְפָּֽר׃ |
10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
| הַנֹּתֵ֣ן מָ֭טָר עַל־פְּנֵי־אָ֑רֶץ וְשֹׁ֥לֵֽחַ מַ֝יִם עַל־פְּנֵ֥י חוּצֽוֹת׃ |
11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
| לָשׂ֣וּם שְׁפָלִ֣ים לְמָר֑וֹם וְ֝קֹדְרִ֗ים שָׂ֣גְבוּ יֶֽשַׁע׃ |
12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
| מֵ֭פֵר מַחְשְׁב֣וֹת עֲרוּמִ֑ים וְֽלֹא־תַעֲשֶׂ֥ינָה יְ֝דֵיהֶ֗ם תּוּשִׁיָּֽה׃ |
13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
| לֹכֵ֣ד חֲכָמִ֣ים בְּעָרְמָ֑ם וַעֲצַ֖ת נִפְתָּלִ֣ים נִמְהָֽרָה׃ |
14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
| יוֹמָ֥ם יְפַגְּשׁוּ־חֹ֑שֶׁךְ וְ֝כַלַּ֗יְלָה יְֽמַשְׁשׁ֥וּ בַֽצָּהֳרָֽיִם׃ |
15 І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
| וַיֹּ֣שַׁע מֵ֭חֶרֶב מִפִּיהֶ֑ם וּמִיַּ֖ד חָזָ֣ק אֶבְיֽוֹן׃ |
16 і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
| וַתְּהִ֣י לַדַּ֣ל תִּקְוָ֑ה וְ֝עֹלָ֗תָה קָ֣פְצָה פִּֽיהָ׃ |
17 Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
| הִנֵּ֤ה אַשְׁרֵ֣י אֱ֭נוֹשׁ יוֹכִחֶ֣נּֽוּ אֱל֑וֹהַּ וּמוּסַ֥ר שַׁ֝דַּ֗י אַל־תִּמְאָֽס׃ |
18 Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
| כִּ֤י ה֣וּא יַכְאִ֣יב וְיֶחְבָּ֑שׁ יִ֝מְחַ֗ץ וְיָדָ֥יו תִּרְפֶּֽינָה׃ |
19 В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
| בְּשֵׁ֣שׁ צָ֭רוֹת יַצִּילֶ֑ךָּ וּבְשֶׁ֓בַע ׀ לֹא־יִגַּ֖ע בְּךָ֣ רָֽע׃ |
20 Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
| בְּ֭רָעָב פָּֽדְךָ֣ מִמָּ֑וֶת וּ֝בְמִלְחָמָ֗ה מִ֣ידֵי חָֽרֶב׃ |
21 Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
| בְּשׁ֣וֹט לָ֭שׁוֹן תֵּחָבֵ֑א וְֽלֹא־תִירָ֥א מִ֝שֹּׁ֗ד כִּ֣י יָבֽוֹא׃ |
22 З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
| לְשֹׁ֣ד וּלְכָפָ֣ן תִּשְׂחָ֑ק וּֽמֵחַיַּ֥ת הָ֝אָ֗רֶץ אַל־תִּירָֽא׃ |
23 Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
| כִּ֤י עִם־אַבְנֵ֣י הַשָּׂדֶ֣ה בְרִיתֶ֑ךָ וְחַיַּ֥ת הַ֝שָּׂדֶ֗ה הָשְׁלְמָה־לָֽךְ׃ |
24 І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
| וְֽ֭יָדַעְתָּ כִּי־שָׁל֣וֹם אָהֳלֶ֑ךָ וּֽפָקַדְתָּ֥ נָ֝וְךָ וְלֹ֣א תֶחֱטָֽא׃ |
25 І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
| וְֽ֭יָדַעְתָּ כִּי־רַ֣ב זַרְעֶ֑ךָ וְ֝צֶאֱצָאֶ֗יךָ כְּעֵ֣שֶׂב הָאָֽרֶץ׃ |
26 І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
| תָּב֣וֹא בְכֶ֣לַח אֱלֵי־קָ֑בֶר כַּעֲל֖וֹת גָּדִ֣ישׁ בְּעִתּֽוֹ׃ |
27 Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
| הִנֵּה־זֹ֭את חֲקַרְנ֥וּהָ כֶּֽן־הִ֑יא שְׁ֝מָעֶ֗נָּה וְאַתָּ֥ה דַֽע־לָֽךְ׃ פ |
