Йов 5
1 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
Crie maintenant! Qui te répondra? Auquel des saints t’adresseras-tu?
2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
L’insensé périt dans sa colère, Le fou meurt dans ses emportements.
3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
J’ai vu l’insensé prendre racine; Puis soudain j’ai maudit sa demeure.
4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
Plus de prospérité pour ses fils; Ils sont foulés à la porte, et personne qui les délivre!
5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
Sa moisson est dévorée par des affamés, Qui viennent l’enlever jusque dans les épines, Et ses biens sont engloutis par des hommes altérés.
6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
Le malheur ne sort pas de la poussière, Et la souffrance ne germe pas du sol;
7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
L’homme naît pour souffrir, Comme l’étincelle pour voler.
8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
Pour moi, j’aurais recours à Dieu, Et c’est à Dieu que j’exposerais ma cause.
9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
Il fait des choses grandes et insondables, Des merveilles sans nombre;
10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
Il répand la pluie sur la terre, Et envoie l’eau sur les campagnes;
11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
Il relève les humbles, Et délivre les affligés;
12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
Il anéantit les projets des hommes rusés, Et leurs mains ne peuvent les accomplir;
13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
Il prend les sages dans leur propre ruse, Et les desseins des hommes artificieux sont renversés:
14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
Ils rencontrent les ténèbres au milieu du jour, Ils tâtonnent en plein midi comme dans la nuit.
15 І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
Ainsi Dieu protège le faible contre leurs menaces, Et le sauve de la main des puissants;
16 і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
Et l’espérance soutient le malheureux, Mais l’iniquité ferme la bouche.
17 Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
Heureux l’homme que Dieu châtie! Ne méprise pas la correction du Tout-Puissant.
18 Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
Il fait la plaie, et il la bande; Il blesse, et sa main guérit.
19 В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
Six fois il te délivrera de l’angoisse, Et sept fois le mal ne t’atteindra pas.
20 Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
Il te sauvera de la mort pendant la famine, Et des coups du glaive pendant la guerre.
21 Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
Tu seras à l’abri du fléau de la langue, Tu seras sans crainte quand viendra la dévastation.
22 З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
Tu te riras de la dévastation comme de la famine, Et tu n’auras pas à redouter les bêtes de la terre;
23 Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
Car tu feras alliance avec les pierres des champs, Et les bêtes de la terre seront en paix avec toi.
24 І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
Tu jouiras du bonheur sous ta tente, Tu retrouveras tes troupeaux au complet,
25 І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
Tu verras ta postérité s’accroître, Et tes rejetons se multiplier comme l’herbe des champs.
26 І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
Tu entreras au sépulcre dans la vieillesse, Comme on emporte une gerbe en son temps.
27 Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
Voilà ce que nous avons reconnu, voilà ce qui est; A toi d’entendre et de mettre à profit.
