Йов 5
1 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
Pray, call, is there any to answer thee? And unto which of the holy ones dost thou turn?
2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
For provocation slayeth the perverse, And envy putteth to death the simple,
3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
I — I have seen the perverse taking root, And I mark his habitation straightway,
4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
Far are his sons from safety, And they are bruised in the gate, And there is no deliverer.
5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
Whose harvest the hungry doth eat, And even from the thorns taketh it, And the designing swallowed their wealth.
6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
For sorrow cometh not forth from the dust, Nor from the ground springeth up misery.
7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
For man to misery is born, And the sparks go high to fly.
8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
Yet I — I inquire for God, And for God I give my word,
9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
Doing great things, and there is no searching. Wonderful, till there is no numbering.
10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
Who is giving rain on the face of the land, And is sending waters on the out-places.
11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
To set the low on a high place, And the mourners have been high [in] safety.
12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
Making void thoughts of the subtile, And their hands do not execute wisdom.
13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
Capturing the wise in their subtilty, And the counsel of wrestling ones was hastened,
14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
By day they meet darkness, And as night — they grope at noon.
15 І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
And He saveth the wasted from their mouth, And from a strong hand the needy,
16 і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
And there is hope to the poor, And perverseness hath shut her mouth.
17 Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
Lo, the happiness of mortal man, God doth reprove him: And the chastisement of the Mighty despise not,
18 Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
For He doth pain, and He bindeth up, He smiteth, and His hands heal.
19 В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
In six distresses He delivereth thee, And in seven evil striketh not on thee.
20 Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
In famine He hath redeemed thee from death, And in battle from the hands of the sword.
21 Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
When the tongue scourgeth thou art hid, And thou art not afraid of destruction, When it cometh.
22 З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
At destruction and at hunger thou mockest, And of the beast of the earth, Thou art not afraid.
23 Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
(For with sons of the field [is] thy covenant, And the beast of the field Hath been at peace with thee.)
24 І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
And thou hast known that thy tent [is] peace, And inspected thy habitation, and errest not,
25 І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
And hast known that numerous [is] Thy seed, And thine offspring as the herb of the earth;
26 І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
Thou comest in full age unto the grave, As the going up of a stalk in its season.
27 Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
Lo, this — we searched it out — it [is] right, hearken; And thou, know for thyself!
