Йов 41
1 Чи левіята́на потя́гнеш гачко́м, і йому язика стягнеш шну́ром?
Левиатанни қармақ билән тарталамсән? Униң тилини арғамча билән [бағлап] басаламсән?
2 Чи очерети́ну вкладеш йому в ні́здря, чи терни́ною що́ку йому продіра́виш?
Униң бурниға қомуш чүлүкни киргөзәләмсән? Униң еңигини төмүр нәйзә билән тешәләмсән?
3 Чи він бу́де багато благати тебе, чи бу́де тобі говорити лагі́дне?
У саңа арқа-арқидин илтиҗа қиламду? Яки саңа мулайимлиқ билән сөз қиламду?
4 Чи складе він умову з тобою, і ти ві́зьмеш його за раба собі вічного?
У сән билән әһдә түзүп, Шуниң билән сән уни мәңгү малай сүпитидә қобул қилаламсән?
5 Чи ним ба́витись будеш, як пта́хом, і прив'яжеш його для дівча́ток своїх?
Сән уни қушқачни ойнатқандәк ойнитамсән? Дедәклириңниң һозури үчүн уни бағлап қоямсән?
6 Чи ним спільники́ торгува́тимуть, чи поділять його між купців -ханане́їв?
Тиҗарәтчиләр униң үстидә содилишамду? Уни содигәрләргә бөлүштүрүп берәмду?
7 Чи шпилька́ми проко́лиш ти шкіру його, а остро́гою ри́б'ячою — його го́лову?
Сән униң пүткүл терисигә атарнәйзини санҗаламсән? Униң бешиға чаңгак билән санҗаламсән?!
8 Поклади ж свою ру́ку на нього, й згадай про війну, — і більше того не чини!
Қолуңни униңға бирла тәккүзгәндин кейин, Бу җәңни әсләп иккинчи ундақ қилғучи болмайсән!
9 Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.
Мана, «[уни бойсундуримән]» дегән һәр қандақ үмүт беһудиликтур; Һәтта уни бир көрүпла, үмүтсизлинип йәргә қарап қалиду әмәсму?
10 Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
Униң җениға тегишкә петиналайдиған һеч ким йоқтур; Ундақта Мениң алдимда турмақчи болған кимдур?
11 Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!
Асман астидики һәммә нәрсә Мениң турса, Мениң алдимға ким келип «маңа тегишлигини бәргинә» дәп баққан екән, Мән униңға қайтурушқа тегишликму?
12 Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.
[Левиатанниң] әзалири, Униң зор күчи, Униң түзүлүшиниң гөзәллиги тоғрилиқ, Мән сүкүт қилип туралмаймән.
13 Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?
Ким униң савутлуқ тонини салдуруветәлисун? Ким униң қош еңиги ичигә киривалалисун?
14 Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!
Ким униң йүз дәрвазилирини ачалалисун? Униң чишлири әтрапида вәһимә ятиду.
15 Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.
Қасирақлириниң сәплири униң пәхридур, Улар бир-биригә чиң чаплаштурулғанки,
16 Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.
Бир-биригә шамал кирмәс йеқин туриду.
17 Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.
Уларниң һәр бири өз һәмраһлириға чаплашқандур; Бир-биригә зич йепиштурулған, һеч айрилмастур.
18 Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!
Униң чүшкүрүшлиридин нур чақнайду, Униң көзлири сәһәрдики қапақтәктур.
19 Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!
Униң ағзидин отлар чиқип туриду; От учқунлири сәкрәп чиқиду.
20 Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.
Қомуш гүлханға қойған қайнаватқан қазандин чиққан һордәк, Униң бурун төшүгидин түтүн чиқип туриду;
21 Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.
Униң нәпәси көмүрләрни туташтуриду, Униң ағзидин бир ялқун чиқиду.
22 Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
Бойнида зор күч ятиду, Вәһимә униң алдида сәкришип ойнайду.
23 М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.
Униң әтлири қат-қат бирләштүрүлүп чиң туриду; Үстидики [қасирақлири] йепиштурулуп, мидирлимай туриду.
24 Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!
Униң жүриги бәәйни таштәк мустәһкәм туриду, Һәтта түгмәнниң асти тешидәк мәзмут туриду.
25 Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.
У орнидин қозғалса, палванларму қорқуп қалиду; Униң толғинип шавқунлишидин алақзадә болуп кетиду.
26 Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.
Бириси қилични униңға тәккүзсиму, һеч үнүми йоқ; Нәйзә, атарнәйзә вә яки чаңгақ болсиму бәрибир үнүмсиздур.
27 За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!
У төмүрни самандәк, Мисни пор яғачтәк чағлайду.
28 Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.
Оқя болса уни қорқитип қачқузалмайду; Салға ташлири униң алдида пахалға айлиниду.
29 Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.
Тоқмақларму пахалдәк һеч немә һесапланмайду; У нәйзә-шәшбәрниң тәңлинишигә қарап күлүп қойиду.
30 Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.
Униң асти қисми болса өткүр сапал парчилиридур; У лай үстигә чоң тирна билән татилиғандәк из қалдуриду.
31 Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.
У деңиз-океанларни қазандәк қайнитиветиду; У деңизни қазандики мәлһәмдәк варақшитиду;
32 Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.
У маңса маңған йоли пақирайду; Адәм [бужғунларни көрүп] чоңқур деңизни аппақ чачлиқ бовай дәп ойлап қалиду.
33 Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
Йәр йүзидә униң тәңдиши йоқтур, У һеч қорқмас яритилған.
34 він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“
У бүйүкләрниң һәр қандиқиға [җүръәт билән] нәзәр селип, қорқмайду; У барлиқ мәғрур һайванларниң падишасидур».
