Йов 41
1 Чи левіята́на потя́гнеш гачко́м, і йому язика стягнеш шну́ром?
Хоћеш ли удицом извући крокодила или ужем подвезати му језик?
2 Чи очерети́ну вкладеш йому в ні́здря, чи терни́ною що́ку йому продіра́виш?
Хоћеш ли му провући ситу кроз нос? Или му шиљком провртети чељусти?
3 Чи він бу́де багато благати тебе, чи бу́де тобі говорити лагі́дне?
Хоће ли те много молити, или ће ти ласкати?
4 Чи складе він умову з тобою, і ти ві́зьмеш його за раба собі вічного?
Хоће ли учинити веру с тобом да га узмеш да ти буде слуга до века?
5 Чи ним ба́витись будеш, як пта́хом, і прив'яжеш його для дівча́ток своїх?
Хоћеш ли се играти с њим као с птицом, или ћеш га везати девојкама својим?
6 Чи ним спільники́ торгува́тимуть, чи поділять його між купців -ханане́їв?
Хоће ли се њим частити другови? Разделити га међу трговце?
7 Чи шпилька́ми проко́лиш ти шкіру його, а остро́гою ри́б'ячою — його го́лову?
Хоћеш ли му напунити кожу шиљцима и главу оствама?
8 Поклади ж свою ру́ку на нього, й згадай про війну, — і більше того не чини!
Дигни на њ руку своју; нећеш више помињати боја.
9 Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.
Гле, залуду је надати му се; кад га само угледа човек, не пада ли?
10 Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
Нема слободног који би га пробудио; а ко ће стати преда ме?
11 Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!
Ко ми је пре дао шта, да му вратим? Шта је год под свим небом, моје је.
12 Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.
Нећу ћутати о удима његовим ни о сили ни о лепоти стаса његовог.
13 Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?
Ко ће му узгрнути горњу одећу? К чељустима његовим ко ће приступити?
14 Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!
Врата грла његовог ко ће отворити? Страх је око зуба његових.
15 Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.
Крљушти су му јаки штитови спојени тврдо.
16 Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.
Близу су једна до друге да ни ветар не улази међу њих.
17 Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.
Једна је за другу прионула, држе се и не растављају се.
18 Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!
Кад киха као да муња сева, а очи су му као трепавице у зоре.
19 Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!
Из уста му излазе лучеви, и искре огњене скачу.
20 Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.
Из ноздрва му излази дим као из врелог лонца или котла.
21 Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.
Дах његов распаљује угљевље и пламен му излази из уста.
22 Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
У врату му стоји сила, и пред њим иде страх.
23 М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.
Уди меса његовог спојени су, једноставно је на њему, не размиче се.
24 Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!
Срце му је тврдо као камен, тврдо као доњи жрвањ.
25 Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.
Кад се дигне, дрхћу јунаци, и од страха очишћају се од греха својих.
26 Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.
Да га удари мач, не може се одржати, ни копље ни стрела ни оклоп.
27 За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!
Њему је гвожђе као плева, а бронза као труло дрво.
28 Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.
Неће га потерати стрела, камење из праће њему је као сламка;
29 Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.
Као слама су му убојне справе, и смеје се баченом копљу.
30 Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.
Под њим су оштри црепови, стере себи оштре ствари у глибу.
31 Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.
Чини, те ври дубина као лонац, и море се мути као у ступи.
32 Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.
За собом оставља светлу стазу, рекао би да је бездана оседела.
33 Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
Ништа нема на земљи да би се испоредило с њим, да би створено било да се ничега не боји.
34 він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“
Шта је год високо презире, цар је над свим зверјем.
