Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Теманлиқ Елифаз җававән мундақ деди: —
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
«Бириси сән билән сөзләшмәкчи болса, еғир аламсән? Бирақ ким ағзиға кәлгән гәпни жутуваталайду?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Қара, сән көп адәмләргә тәлим-тәрбийә бәргән адәмсән, Сән җансиз қолларға күч бәргәнсән,
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
Сөзлириң дәлдәңшип аран маңидиғанларни риғбәтләндүргән, Тизлири пүкүлгәнләрни йөлигәнсән.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Бирақ һазир нөвәт саңа кәлди, Шуниңлиқ билән һалиңдин кәттиң, Балаю-апәт саңа тегиши билән, Сән алақзадә болуп кәттиң.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Ихласмәнлигиң таянчиң болуп кәлмигәнму? Йоллириңдики дуруслуқ үмүтүңниң асаси әмәсмиди?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
Есиңгә ал, ким бегуна туруп вәйран болуп баққан? Дурусларниң һаяти нәдә үзүлүп қалған?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Мән көргинимдәк, гуна билән йәр ағдуруп аваричилик териғанлар, Охшашла һосул алиду.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Тәңриниң бир нәпәси биләнла улар гумран болиду, Униң ғәзивиниң партлиши билән улар йоқилип кетиду.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Ширниң һөкирәшлири, Һәм әшәддий ширниң авази [бар болсиму], Шир асланлириниң чишлири сундурулиду;
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Батур шир болса ов тапалмай йоқилишқа йүзлиниду, Чиши ширниң күчүклири чечилип кетиду.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
— Мана, маңа бир сөз ғайипанә кәлди, Қулиқимға бир шивирлиған аваз кирди,
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
Түн кечидики ғайипанә көрүнүшләрдин чиққан ойларда, Адәмләрни чоңқур уйқа басқанда,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Қорқунуч вә титрәкму мени басти, Сүйәк-сүйәклиримни титритивәтти;
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Көз алдимдин бир роһ өтүп кәтти; Бәдинимдики түклирим һүрпийип кәтти.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
У роһ орнида мидирлимай турди, бирақ турқини көрәлмидим; Көз алдимда бир гәвдә турупту; Шивирлиған бир аваз аңланди: —
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
«Инсан балиси Тәңридин һәққаний болаламду? Адәм өз Яратқучисидин пак болаламду?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Мана, У Өз қуллириға ишәнмигән, Һәтта пәриштилириниму «Наданлиқ қилған!» дәп әйиплигән йәрдә,
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
Ули топилардин болған инсанлар, Лайдин ясалған өйләрдә турғучилар қандақ болар!? Улар пәрванидинму асанла янҗилиду!
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Улар таң билән кәч арилиғида кукум-талқан болиду; Улар һеч ким нәзиригә алмиған һалда мәңгүгә йоқилиду.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
Уларниң чедир таниси жулуп ташланғанғу? Улар һеч даналиққа техи еришмәйла өлүп кетиду!».
