Йов 4
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Temanlı Elifaz şöyle yanıtladı:
2 „Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
“Biri sana bir şey söylemeye çalışsa gücenir misin? Kim konuşmadan durabilir?
3 Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
Evet, pek çoklarına sen ders verdin, Zayıf elleri güçlendirdin,
4 того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
Tökezleyeni senin sözlerin ayakta tuttu, Titreyen dizleri sen pekiştirdin.
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
Ama şimdi senin başına gelince gücüne gidiyor, Sana dokununca yılgınlığa düşüyorsun.
6 Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
Senin güvendiğin Tanrı'dan korkun değil mi, Umudun kusursuz yaşamında değil mi?
7 Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
“Düşün biraz: Hangi suçsuz yok oldu, Nerede doğrular yıkıma uğradı?
8 Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
Benim gördüğüm kadarıyla, fesat sürenler, Kötülük tohumu ekenler ektiklerini biçiyor.
9 вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
Tanrı'nın soluğuyla yok oluyor, Öfkesinin rüzgarıyla tükeniyorlar.
10 Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
Aslanın kükremesi, homurtusu kesildi, Dişleri kırıldı genç aslanların.
11 Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
Aslan av bulamadığı için yok oluyor, Dişi aslanın yavruları dağılıyor.
12 І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
“Bir söz gizlice erişti bana, Fısıltısı kulağıma ulaştı.
13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
Gece rüyaların doğurduğu düşünceler içinde, İnsanları ağır uyku bastığı zaman,
14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
Beni dehşet ve titreme aldı, Bütün kemiklerimi sarstı.
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
Önümden bir ruh geçti, Tüylerim ürperdi.
16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
Durdu, ama ne olduğunu seçemedim. Bir suret duruyordu gözümün önünde, Çıt çıkmazken bir ses duydum:
17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
‘Tanrı karşısında insan doğru olabilir mi? Kendisini yaratanın karşısında temiz çıkabilir mi?
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
Bakın, Tanrı kullarına güvenmez, Meleklerinde hata bulur da,
19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
Çamur evlerde oturanlara, Mayası toprak olanlara, Güveden kolay ezilenlere mi güvenir?
20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
Ömürleri sabahtan akşama varmaz, Kimse farkına varmadan sonsuza dek yok olurlar.
21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
İçlerindeki çadır ipleri çekilince, Bilgelikten yoksun olarak ölüp giderler.’
